Девід Лоуренс - Коханець леді Чатерлей

— Якщо ти маєш потрібного роду емоції чи симпатії до жінки, ти мусиш з нею спати, — сказав Мей. — Це єдина порядна річ, яку варто робити. Так само, якщо ти зацікавлений у розмові з кимось, єдиний пристойний вихід — виговоритися. Ти ж у такому випадку не зціплюєш зуби й соромливо не закусуєш язика. А просто говориш своє слово. Так само в усьому іншому.

— Ні, — сказав Гамонд. — Це невірно. Наприклад, ти, Мею, розтринькуєш на жінок половину своїх сил з такими думками. Ти ніколи не досягнеш того, що тобі призначено. Надто багато твоїх сил піде не в той бік.

— Можливо, а от твоїх сил, Гамонде, хлопче, одружений ти чи ні, надто мало йде саме в цей бік. Ти збережеш чистоту й цілісність свого розуму, та він стане до чорта сухим. Твій чистий розум висохне, як смичок, тобто те, що від нього залишиться. Ти просто виговориш його.

Томі Дюкс розсміявся.

— Годі вам, мудрагелі! — сказав він. — Гляньте на мене… я не займаюся високою й чистою розумовою роботою, просто занотував у свій час пару ідей. Однак я не одружуюся і не швендяю за жінками. Мені здається, Чарлі має рацію — якщо йому хочеться швендяти за жінками, він має право не швендяти надто часто. Та я не можу йому заборонити швендяти взагалі. Що ж до Гамонда, то з його розвинутим власницьким інстинктом для нього, природно, відкрита як широка дорога, так і вузька хвіртка. Побачите, він ще до смерті стане Англійським Діячем Літератури, букварем з ніг до голови. Нарешті я. Я — ніщо. Просто базікало. А що ти думаєш, Кліфорде? Ти погоджуєшся, що секс — це динамо-машина, яка допомагає чоловікові досягти успіху в світі?

У ті часи Кліфорд говорив мало. Він ніколи не просторікував, справді, для цього його ідеям бракувало життя, а він сам був надто зніченим та емоційним. І зараз він почервонів і зніяковів.

— Ну! — сказав він, — оскільки сам я — hors de combat [10] Жертва війни ( фр. ) , не бачу, що я можу сказати з цього приводу.

— А от і ні, — сказав Дюкс, — твоя верхня частина зовсім не hors de combat. Життя твого розуму ціле й неушкоджене. Тож дозволь нам почути твої ідеї.

— Ну, — пробурмотів Кліфорд, — хоч би й так, все одно у мене цих ідей не забагато… Мабуть, я стою за те, щоб одружитися і — край. Це велика річ для чоловіка й жінки, які кохають одне одного.

— Що за велика річ? — запитав Томі.

— О… вона довершує близькість, — сказав Кліфорд, ніяковіючи, немов жінка, від такої розмови.

— Ну, ми з Чарлі вважаємо, що секс — таке ж саме спілкування, як і мова. Коли якась жінка заводить зі мною сексуальну розмову, моя природна реакція — піти з нею до ліжка там завершити її, все в свій час. На жаль, жодна жінка не дає мені жодного натяку, я лягаю в ліжко один і зовсім від цього не страждаю… Принаймні так мені здається, а то звідки б я знав? У всякому разі, у мене немає астрономічних розрахунків, яким би можна перешкодити, і не треба писати жодних безсмертних творів. Я просто сховався в армії…

Запала мовчанка. Усі четверо чоловіків курили. А Коні сиділа й робила черговий стібок у своєму шитві… Так, вона там сиділа! Їй належало сидіти, як мумії. Вона мала мовчати, як миша, і не втручатись у надзвичайно важливі міркування цих глибокодумних джентльменів. Але вона мусила тут бути. Без неї їм не було б так легко, їхні ідеї не пливли б так вільно. Без Коні Кліфорд почувався дразливішим і нервовішим, його ноги мерзли значно швидше й розмова не клеїлася. Краще почувався Томі Дюкс — її присутність його дещо надихала. Гамонда вона не любила, він здавався таким егоїстом у чисто розумовому вимірі. А Чарлз Мей, хоч щось у ньому й подобалося, незважаючи на свої погони, здавався трохи відразливим і неохайним.

Скільки вечорів Коні сиділа й слухала слововиверження чотирьох чоловіків! Цих і ще одного чи двох інших, її мало турбувало, що вони, здавалось, ніколи ні до чого не доходять, їй подобалося слухати їхні розмови, особливо, якщо між ними був Томі. От забава. Чоловіки, замість того, щоб цілувати й гладити тебе, відкривають тобі твій розум. Справжня забава? Але які ж холодні уми!

А крім того, це трохи дратувало. Вона більше поважала Майкаліса, при імені якого всі наливалися нищівною зневагою до дворняжки-кар'єриста, до неосвіченого жлоба найгіршого ґатунку. Дворняжка й жлоб чи ні, він зробив свої висновки. Він просто обігнав їх з їхніми мільйонами слів на параді розумового життя.

Коні любила життя розуму й одержувала від нього величезне задоволення. Та вона справді думала, що воно заходить задалеко, їй подобалося бути тут, у тютюновому диму славних дружніх вечорів, як вона їх сама для себе називала. Вона щиро потішалась, а також пишалася, що навіть свої розмови вони нездатні вести без її мовчазної присутності. Вона безмежно поважала думку, а ці чоловіки, принаймні, намагалися чесно мислити. Однак усе це нагадувало кішку, яка не могла стрибати. Всі вони разом про щось говорили, а що воно значило для її життя, сказати було важко. І Майк не зміг цього прояснити.