Іван Білик - Танго

Найважчим, мабуть, видався Ряжанці вчорашній день. Мокрий, з голови до ніг повляпуваний багнюкою, увійшов Сергій до контори. Розфарбована секретарка Муча не відразу впізнала його. Власне, оцей виснажений, казна-відколи не голений, півроку не стрижений чоловік, у якого з утоми злипалися повіки, — бо він не спав щонайменше останніх сорок вісім годин, — нічим не нагадував того завжди в'їдливого й непривітного, але витончено зодягненого чепуруна-геолога.

Як і перше, коли Сергій прийшов сюди, щойно випущений із в'язниці, Муча з переляку зойкнула й навіть не спромоглась вимовити роками завчене: «Вам до кого, сеньйоре?» Прибулець не мав уявлення, що відбудеться в наступну мить, йому дуже не хотілося заходити до людей, од яких уже давно відвик, з якими не мав нічого спільного та й не хотів би мати, незважаючи на химерний збіг не від нього залежних обставин.

Ряжанка стояв у отворі дверей, роздумуючи та озираючись. У цю мить з лівого кабінету визирнула злякана вусата пика Левонтія. Вона якийсь час видавалася Сергієві намальованою ярмарковим художником та ще й недоброякісними фарбами. Але в тієї мазанини раптом вуста полізли вгору до самих вух і з-під них вихопилося пискляве:

— А-а, наші приїхали! А я думаю — де його той… бенеря носить!

Левонтій швиденько підбіг і розчепірив руки, щоб обійняти гостя, та раптом завагався, глянувши на його запацьорену вдяганку й виброджені ноги.

Муча хутенько впірнула у двері навпроти, й звідтам вийшов сам директор філії. Левко відступивсь убік. Гер Мільх зробив ще кілька кроків і добрих півхвилини пильно вдивлявсь у вічі Сергієві. Потім глухим басом поспитав:

— Знайшов?

Бо в очах у Ряжанки не було нічого певного. Він мовчки хитнув головою й заходився навіщось рукавом стирати висхлу вже багнюку, яка прикипіла коржем до свитки. Не сподівався, що старий німець підійде й стисне його в лабетах, видихнувши:

— Спасибі, синку.

Найнеприємнішим для Сергія було, мабуть-таки, оте «синку». Це відчули всі, в тому ряді й Мільх. І як потім не намагався жартувати й розпитувати з невимушеною зверхністю старшого за віком і становищем, а напруження не розвіювалося. Проте слід віддати належне його діловим якостям: директор, перш ніж відпустити начальника геологічної експедиції, в загальних рисах довідався про основні наслідки пошуків.

— Виходить, після дощів можна починати експлуатацію?

Сергій мовчки кивну в, але потім, подумавши, заперечив:

— Спочатку треба прокласти дорогу.

Старому не сидиться: хоче отак, зопалу. А спробував би він під зливами добратися до того родовища, хай йому всі чорти на світі… Ще й жила десь хвостом майнула…

Ряжанку в директорському лімузині відвезли до найкращого готелю. Гер Мільх, коли Сергій повідомив його про залишений напівдорозі трактор, про перевитрати під час страйку та про вкрадену кобилу, тільки зневажливо махнув рукою.

— Як ліс палять, то й миші горять.

Єдине, чого не сказав Сергій, — це про Коляду. Але такі подробиці, мабуть би, й не зацікавили пана директора…

І ось Ряжанка ніжиться у прохолодних і слизьких від крохмалю простирадлах. Надворі гомонить злива, десь далеко котиться грім. Навряд, чи кому спаде на думку прителіпатися в отаку негоду.

Але Сергій недооцінив Левонтія Горбатюка. Той увійшов без попередження, всміхаючись на повні вуса і, здається, навіть напідпитку.

— Здоров!

Ряжанка у відповідь лише мляво заворушився.

— Оце я по тебе! Кажу собі, дай поїду подивлюся, чи не той, бува… Чи не врізав дуба, кажу, спавши! — Левко голосно зареготав. — А воно й справді — аж очі попідпухали… Ану лишень той… та поїдемо!

Сергій і вухом не повів. Отак удаватиме хворого — може, ця шевська смола відчепиться. Та не там то було. Левко заходився термосити його, стягати ковдру, сіпати за ноги, за руки.

Матіркуючись про себе, Ряжанка таки мусив устати й одягтись. Посеред кімнати вже горопудились його валізки, а на спинці крісла висів спортивний костюм з водонепроникної тканини та свіжа сорочка. Левко заливався:

— Це я тобі так! Попривозив сьогодні вранці, а ти спиш — аж гай гуде. Я й кажу дівці, що отут по колідору вештається: «На, — кажу, — сеньйорито, поглядь, — кажу». Вона й той… А ти й досі той… хропака дереш!

Проте Левкові довелося чекати ще добрих дві години, поки Сергій викупався та поки сходив униз до перукаря поголитись і підстригти свою попівську кучму, якої ножиці не торкались, відколи виїхав у джунглі.