Іван Білик - Танго

— Так.

Запала мовчанка. Буено підкинув у ватру кілька гіллячок, і вогонь затріщав, бризкаючи іскрами.

— І так — щороку?

— Буцімто, — відповів Сергій. — Вона твердить, нібито цей звичай передається від діда-прадіда. А скільки — бог зна. Каже, відколи син Великого Духа Сонця на землі…

— Але ж то легенда! — озвався Буенавентура. — Кожне плем’я по-своєму пояснює створення світу. Тальтальці, наприклад, переконані, що їх породила пума…

— Мучачо, — застеріг лікар, — легенда тієї дівчини дуже нагадує переказ… Отож, любий, — промовив уже до українця, — жертвами Великого Духа Сонця стає четверо дівчат?

— Четверо… Щороку.

В Сергія смоктало під ложечкою. Він теж почав розуміти логічну конструкцію болгарина.

Десь опівночі після вбогої вечері, що складалася з галетів та чотирьох невеличких коробочок шпротів в олії, Абаджієв, копирсаючись тичкою в пригаслому вогнищі, промовив:

— Ось що я думаю. Мабуть, і ви всі — теж… Ми маємо справу з апаратом, який живиться радіоактивною речовиною, а також має… сонячну батарею. Варто винести його під промені сонця — як батарея починає працювати. Спілкування з цим апаратом дуже небезпечне. В цьому ми й самі пересвідчилися.

— А де ж такий апарат узяло плем'я? — поспитав Буено.

— Оце й я хотів би знати, — озвався Ернесто.

— Багато хочеш, але надто спішно, — повільно проказав лікар. — Принагідно можу нагадати тобі короткий зміст болгарського прислів'я, хоч ти його вже чував.

— Я археолог, докторе! — спалахнув креол. — Я повинен будь-що розкрити таємницю!

— Чужу? — посміхнувся лікар. — І що ти пропонуєш?

Повисла тиша. Раптом озвався Ряжанка:

— Ми поїдемо й завтра туди… Звичайно, хто хоче. В мене у таборі є три протирадіаційні костюми…

Він замовк і відчув, як шаріється — поступово, але невідворотно. Коли б тільки цей клятий лікар не почав знову стверджувати, мовляв, ми люди різні: я лікую, а ви нищите. Або оцей ось його ніс…

Але помилився. Абаджієв по паузі енергійно промовив:

— Тоді гайда спати, товариство! Нам до ранку треба спочити…

Однак повкладавшись на землі спинами до вогнища, всі ще довго не могли поснути. Буено, звівшись на лікоть, висловив припущення:

— А чи не міг це бути, сеньйори, штучний супутник?

Очі йому блищали від збудження. А що, зрештою? їх, отих клятих апаратів, тепер чимало кружляє навколо землі. Міг же котрийсь упасти, скажімо, в те саме озеро? Але чому не розбився?.. А чому він повинен обов'язково розбиватись? У нього, наприклад, був досконалий пристрій для м’якого приземлення… А от координаційна система розладналась. Через те і впав у несподіваному для вчених місці.

Сергій пожвавився, навіть запалив цигарку. А що? Гіпотеза цілком ймовірна.

Але він знову згадав про Танго, й настрій йому швидко підупав. Що з нею? Невже вона приречена на загибель? Радіація дуже сильна навіть на початку печери…

Ряжанка обхопив голову руками й застиг. Що йому тепер робити? Він навіть не здатний думати про оте диво. То ж, певно, нечувана сенсація. Але яке йому діло до сенсацій, коли там, може, людина загибає… Людина, яку він зовсім випадково зустрів у цій дикій лісовій пустелі і яка стала для нього найдорожчою в світі…

Тишу порушив Ернесто:

— Ви, Буено, кажете — супутник… Дуже схоже. І я з вами погодився б, коли б не…

Індіянин схопився знову:

— Коли б не що?

Креол зітхнув і провів долонею по кучмі чорного хвилястого чуба.

— Ми забуваємо про легенду. Дівчина твердить, що це зображення існує в печері споконвіку. А супутник уперше запущено 1957 року.

Завовтузився й лікар:

— Не робімо передчасних висновків, бо так можна й збожеволіти. Ми з вами, товариство, ще майже нічого не знаємо. Як людина, що прочитала всього кілька сторінок товстого й дуже заплутаного детективного роману. Давайте краще виспимось.

Змінюючись на варті кожні дві години, вони нарешті дочекалися сходу сонця. Ніч не принесла спочинку. Голови гули, мов на похмілля. Однак усі дружно встали й пішли до човника.

Поки лаштувалися, Буено вирізав три гарних жердини з бамбукового сухостою, й тепер навіть угору, проти течії, пірога сковзала досить швидко.

Побравши протирадіаційні костюми, група знову сіла в човен, супроводжувана здивованими поглядами Мігуеля та робітників.

Уночі Сергій, Ернесто й Абаджієв, позастібавши важкі просвинцьовані гумові костюми з шоломами, пірнули в печеру. Буенавентурі ж наказали триматись на відстані. Попереду ступав Сергій, тримаючи біля віконця скафандра лічильник Гейгера. Неоковирні в незвичному вбранні археолог та лікар човгали слідом. За домовленістю, перший-ліпший сигнал Ряжанки мав бути стартом для втечі. Але геолог ішов і йшов. Лічильник показував ступінь радіації, який для людини, одягненої в спеціальний костюм, незагрозливий.