Іван Білик - Танго

Кроків за десять від скелі індіянка раптом стала як стій: помітила білу людину. Велично-трагедійний вираз умить зник. Тепер вона була звичайним переляканим дівчиськом. Очі широко розплющені, вуста напіврозтулились, оголивши верхній ряд чималих, але рівних та білих зубів.

Сергій отямився. Йому раптом зробилось невимовно соромно за свій учинок. Адже ж він, мов той вуграстий школяр, стежив зі схованки за дівчиною, яка купалася, думаючи, що поряд нікого нема. Звичайно, він не сподівався такого, але факт є фактом.

Сергій відчув, як червоніє, як займаються вогнем кінчики вух. Він поворухнувся в човні й сапнув повітря. Звичайно, розумного тут нічого не скажеш, однак…

Але дівчина зірвалась і дременула геть, тривожно озираючись на всі боки, мов налякана антилопа. Та ліворуч була вода, а праворуч, ледь одступаючи від берега, здіймався прямовисний бескид. Ген далі базальтова стіна знову змикалась із водою. Добігши туди, індіянка з розгону вбрела у воду, здійнявши віяло бризок, озирнулась. Біла людина за нею не гналася.

Забрівши до пахів, дівчина сторожко пантрувала. Коли ж за півгодини пересвідчилася, що Сергій і не збирається вилазити з-під скелі, попростувала назад. Тоді Ряжанка підійшов до води й відвернувся. Він слухав, як дзвінко рипить пісок під її ногами, й чекав, що буде. Рипіння дужчало й дужчало. Потім ущухло. Натомість пролунав різкий горлянистий вигук. Ряжанка повільно обернувсь. Дівчина стояла кроків за десять від човна й щось сердито казала. Очі її спалахували чорними іскринами.

Сергій стенув плечима, мовляв, не розумію, але не міг видобути жодного слова. Молода індіянка почала показувати руками на човен. Ряжанка приступив до скелі. Дівчина робила знаки — відтягни човен геть! Він підкорився, попхнув пірогу ще далі, але це її не заспокоїло. Вона продовжувала махати рукою: далі, далі! Сергій знову нахилився до суденця й допхнув його майже до самої води, а коли випроставсь і озирнувся — чи годі — аж очі витріщив: індіянка випарувалась, розтанула в повітрі, мов мара! Він потер долонями обличчя. Що за халепа! Не сон же то, хай йому дідько!.. Підійшов до скелі, потім ще раз озирнувся. Дівчина зникла так само несподівано, як і з'явилась.

Ряжанка прискіпливо обстежив кожен виямок у базальті, обмацав поглядом усю смужку білого піску. Але сліди вривались коло самісінької скелі. Сергій полапався за чоло. Ні, таки пропасниця тут ні до чого. Або ж це, всупереч усім законам природи, якась чаклунка, або… або він зараз утратить глузд…

Сергій у нестямі побіг до човна й із забобонним острахом знову зиркнув угору. Мокру від спекоти спину продерло морозом. На вершечку чорної скелі маячіла бронзова постать.

Він стояв, аж поки йому ноги не затерпли. Потім сів па бортик піроги. Індіянка була мов статуя. Сергій би нарешті повірив у це, коли б вітер не загравав з її довгою і смолянистою косою. Так спливло кілька годин. Ополудні ж, коли сонце ставало в зеніт і незахищеній людині було важко відітхнути, вона раптом зникла, й за якусь хвилину опинилась унизу.

Сергія вже ніщо не дивувало, навіть те, що дівчина легко здолала скелю, як долають, скажімо, густу пелену туману.

Вона підійшла до нього майже впритул. В очах її не було ні жаху, ні люті: струмилося чи не здивування. Дівчина мовчки питала в нього, чому він не йде звідси. Це Сергій добре розумів, але не рухався з місця. Вона підступила до води й сіла на мокрій смужці піску, підібгавши по-індіянському обидві ноги.

За ввесь день вони не промовили одне одному й півслова, лише інколи перезирались. А ввечері, як сонце закотилося за чорне бескеття скелі, вона звелась на ноги й мовчки попрямувала до того виямка, де сю ніч ночував Сергій. Його не бентежило, коли дівчина всім тілом лягла на скелю, й чималенька брила раптом відсунулась, утворивши продухвину.

Юна індіянка мовчки глянула на нього й пірнула всередину. Брила знову стала на належне місце. Сергій почекав, доки дівчина покажеться вгорі, й сів у човен…

Заночувавши на пристані, наступного дня він приплив до скелі перед обідом. Ще здаля його зустріла дивна пісня. Дівчина, як молода пальма, похитувалась на вітрі. А коли пірога черкнулась об узбережний пісок, вилізла з потаємного ходу. Очі в неї були сумні. Індіянка промовила кілька слів, з яких Сергій зрозумів лише одне: «грінго».

Він тицьнувся вказівним пальцем у груди й назвав своє ім'я. Дівчина розуміюче кивнула головою, показала на себе й теж відрекомендувалась: