Джером Селінджер - Над прірвою у житі

— Відчепись, Голдене! Пусти! — прохрипів Стредлейтер. Він не любив дуріти. Та ще й саме голився. — Ти що, хочеш, щоб я перерізав собі горлянку, чортяка?!

А я тримаю його й не пускаю. Оце напівнельсон вийшов!

— А ти сам, — кажу, — вирвись із моїх лещат!

— Чо-орт! — Він поклав бритву, скинув раптово руки вгору і звільнився. Хлопець він дужий, нівроку. А я взагалі слабак. — Облиш свої дурощі, — каже. І почав голитися вдруге. Він завжди голився двічі — наводив лиск. А на бритву гидко глянути, така загиджена.

— То з ким же це в тебе рандеву, як не з Фітцджеральд? — питаю. Я знов сів біля нього на раковину. — Часом не з отією ціпою Філліс Сміт?

— Та ні. Спершу домовився був із нею, але нічого не вийшло. Тепер у мене та, що живе в одній кімнаті з дівчиною Беда Тоу… О, мало не забув! Вона тебе знає!

— Хто?

— Ну, моя.

— Невже? — кажу. — А як її звуть? — Мене вже підмивала цікавість.

— Стривай, як же її… Ага, Джін Галлахер! Слухайте, я трохи не випав в осад, коли почув це.

— Джін Галлахер?! — кажу. Я навіть з раковини сплигнув. Всередині в мене справді все опустилося. — Чорт, я її таки знаю! Позаминулого літа ми з нею жили по сусідству, зовсім поруч. У неї ще був такий здоровецький доберман-пінчер. Ми через нього й познайомилися. Той собацюра занадився в наш…

— Голдене, дідько б тебе взяв, не заступай світла! — перебив мене Стредлейтер. — Тобі що — немає більше де стати?

Слухайте, ох і розхвилювався ж я!.. Слово честі.

— А де вона? — питаю. — Треба піти з нею привітатися. Де ж вона? У тому крилі?

— Ага.

— А як це вона про мене згадала? Вона що — у Брін-Морі? Бо казала, що, мабуть, вступатиме туди. Казала, або в Брін-Мор, або в Шіплі. А я думав, вона в Шіплі. Як же це вона про мене згадала? — їй-богу, я так розхвилювався! Серйозно.

— Та звідки я знаю, чорт забирай! — відповідає Стредлейтер. — Устань, чуєш?! Ти вмостився на моєму рушникові.

Я справді сидів на його смердючому рушникові.

— Джін Галлахер! — кажу. Ніяк я не міг угамуватися, — Боже ж ти мій!..

Каналія Стредлейтер саме мастив чуба «Віталісом». Моїм «Віталісом».

— Вона танцює, — кажу. — Балет і таке інше. Тренувалася по години дві щодня, навіть у пекельну спекоту. Все боялася, що в неї зіпсуються ноги — розповніють, чи що. Ми з нею всю дорогу грали в шашки.

— У що-що ви грали?

— В шашки.

— У шашки?! Тьху!

— Атож. Вона ніколи не ходила своїми дамками. Проведе дамку й не грає нею. Просто не переставляє її, поки не вишикує в останньому ряду всі свої шашки. І не робить ними жодного ходу. Їй просто подобалось, коли вони стояли всі вряд скраю дошки.

Стредлейтер нічого не сказав. Така мура взагалі рідко кого цікавить.

— А її мати ходила в той самий гольф-клуб, що й ми, — розповідаю далі. — Іноді я подавав там ключки — просто підробляв. Кілька разів підносив ключки і її матері. Бувало, поки пройде дев'ять дучок, разів сто сімдесят б'є.

Стредлейтер майже не слухав. Стоїть, розчісує свою чуприну.

— Треба було б піти й хоч привітатися з нею, — кажу.

— То чого ж не йдеш?

— Та зараз, іще хвилинку.

Стредлейтер почав заново робити проділ. Він завжди прилизувався добру годину.

— А батько й мати в неї розлучилися, — кажу далі. — Мати потім вийшла за якогось алкаша. Сам худющий, а ноги волохаті-волохаті. Як зараз бачу. Коли не стрінеш — завжди в шортах. Джін казала, нібито він якийсь письменник — драматург чи біс його знає хто. Але при мені він тільки те й робив, що жлуктив віскі та слухав по радіо всі підряд оті ідіотські детективчики. І ганяв по всьому дому голяка. При Джейн, і взагалі.

— Іди?! — озвався Стредлейтер. Коли я згадав, що алкоголік бігав при Джейн по дому голяка, він ураз пожвавішав. Цей паскуда Стредлейтер жахливий розпусник.

— Дитинство в неї було паршиве. Серйозно кажу.

Та це його не цікавило. Стредлейтера тільки всяке таке паскудство цікавило.

— Подумати лишень! Джейн Галлахер! — Я ніяк не міг заспокоїтись. Не міг, і край. — Треба було б піти хоч привітатися з нею абощо.

— Якого ж ти ката не йдеш, а все стовбичиш тут і мелеш язиком?! — каже Стредлейтер.

Я ступив до вікна, але нічого не було видно — від спеки шибки в умивалці геть запітніли.

— Зараз душа не лежить, — кажу. Я й справді був не в настрої. А для такого діла треба мати відповідний настрій. — Я думав, вона в Шіплі. Навіть ладен був побитися об заклад, що вона в Шіплі. — Я потинявся по умивалці. Більш мені не було чого робити. — А. футбол їй сподобався? — питаю.