Олекса Стороженко - Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа

Того дня пропускали через пороги шість барок і чотири плоти. Дивлячись, як вони проходять, холоне на душі; в грудях спирається дух. На середині Ненаситця, проміж двох високих скель, проходять судна. От виявиться барка, здалека здається вона неначе човник і пада сторч в глибиню, – щезне, біжить десь там під водою, вихопиться і знов пірне, тріщить і стогне. Оком не змигнеш, як вже вона й промчалась по дванадцятьох перекатах і, як стріла з лука, вилітає на тиху воду. Люди на барці падають навколішки і, простягаючи до неба руки, дякують бога за спасеніє, а далі, чуєм, вже й озиваються веселою піснею, і байдуже їм, що другі за ними борються ще з смертю і гадки не мають, чи помилує-то їх господь. Правдива чоловіча натура: аби нам було добре!

Suave, marі, magno turbantіbus aequora ventіs.

Eterra magnum alterіus spektare laboreum [13] Приємно, коли у відкритому морі вітри збурюють морську гладінь, з твердої землі спостерігати велику біду іншого (латин.). .

Лукрецій

Барки щасливо пройшли через Ненаситець, а один із плотів, збившись з бистрини (фарватеру), трапив між каміння, і тисячі колодок в лікоть завтовшки потрощило і розметало на дрібні тріски.

Як пройшли барки і плоти, старий показав мені на дві стопи, висічені на тій скелі, з котрої ми дивились.

– Отутечки, – сказав він, – на сім самім місці, стояла цариця і дивилась, як її флотилія проходила через Ненаситець.

– Хіба і ти був тоді тутечки? – спитав я.

– Як же; я був в Нових Кодаках, де вона з тиждень жила, і при заложенії собору.

Ми посідали на скелі, щоб подивиться ще на боже чудо, і я попрохав Коржа розказать мені про путешествіє цариці по нашій Україні. Старий згодився і так почав своє оповідання:

«Боже мій милостивий, як згадаєш, що тоді діялось, як почули о шествії цариці в Гетьманщину і нашу Україну! Де тільки назначені були перепочинки, побудували двірці; по всіх трахтах, де вона проїжджала, порозкопували гори, гатили гаті, греблі; де ліси і гущі – прорублювали просіки. По обидві сторони шляху поробили земляні насипи, в Гетьманщині звали їх брильками, і на них понасаджували дерева. Було, як глянеш на ту сторону, то неначе куншт який – так гарно! І теперечки ще деякі дерева позоставались і поросли товсті і високі. В тутешній же Україні, в Катеринославській і Херсонській губернії, по достатку каменю поставили високі милі [14] Одна така миля і досі стоїть в Катеринославі біля собора (приміт. авт.). одна од одної на десять верстов; і теперечки по трахту на Херсон деякі ще стоять і зовуть їх Потьомкінські пам’ятки, бо по його приказу збудовані. Цариця виїхала з Петербурга 1785 року [15] Цариця виїхала з Петербурга 1786 року (приміт. авт.). і по білоруському тракту приїхала в богоспасаємий град Київ. Тут вона поклонялась святині і святим угодникам, оглядувала всі стародавності і околиці городськії і в Києві ж соїзволила перезимувать. В нашій Україні теж було все наготові прийнять царицю. По указу Кременчуцького губернського правленія, даному на ім’я новокодацького городничого Василя Ілліча Шостака, збудували в Нових Кодаках дворець, та як стали приставники його окурювать та й спалили. По доношенію о сем цариця повеліла розібрать той дворець, що ставили біля Орелі, в м. Царичанці, і перевести його в Нові Кодаки, бо цариця передумала вже їхать на Царичанку, а схотілось їй спуститися до нас водою по Дніпру. Однак од великих бур і непогоди не доплила вона до Нових Кодаків, а вийшла на берег повище Романкової, проти слободи Сошина, і в Нові Кодаки приїхала вже в кареті з римським імператором і Потьомкіним. Римському ж імператорові одвели кватиру у попа, отця Кіндрата, і досі сей дім стоїть, а Потьомкін остався в дворці в особливих покоях. Цариця прожила в Нових Кодаках більш тижня, дожидаючись своєї свити і флотилії, тим часом їздила в Половицю і оглядувала околиці. По повеленію ж цариці, в Нових Кодаках була збудована висока, як дзвіниця, башта для причалу суден і розмальована квітами; а щоб було по чому пройти до самого берега, зроблен був місток сажнів три завдовжки. Як прийшла флотилія та покидала якорі, то так і вкрили Дніпро. З гори гарно було на них дивиться, на всіх суднах порозпускали флаги, корогви і знамена. Як донесли цариці, що флотилія зібралась, от зараз вона й повеліла Потьомкінові розпитать старокодацьких і кам’янських лоцманів, чи можна провести флотилію через пороги. Огляділи лоцмани флотилію і донесли Потьомкінові, що ні одно судно через пороги не пройде, бо з довгими дуже деменами [16] Демено – руль (приміт. авт.). , бач, дуже глибоко в воді сидять, і прохали, щоб замість їх поприроблювать стерни або опачини [17] Стерни і опачини – теж рулі, тільки коротші і на кінці – як лопатки; ними спідручніш правити при проході суден через пороги (приміт. авт.). . Як поперероблювали, то цариця сама схотіла подивиться на ті стерни і звеліла світлішому, щоб її фрегат підвели до башти. Як підвели, вона й приїхала в кареті з римським імператором і, огледівши башту, пройшла у ворота по мостику до самого фрегата. Цариця не няла віри, щоб такою невеличкою лопаткою можна було управить, і звеліла рушить фрегатам в дорогу. Зараз одчалили і стали ворочать сюди й туди і знов до башти підплили. Цариця дуже дивувалась, як вони знатно правлять, і приказала Потьомкінові записать, хто між лоцманами найстарший. А тоді у лоцманів отаманом був Мойсей Іванович Півторацький з Кам’янки, а товаришем у нього – Непокритенко з Старих Кодаків. Так у той день, як закладували на горі соборну церкву, цариця і повеліла флотилії рушить ік порогам.