Олекса Стороженко - Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа

2. Село Лоцманська Кам’янка – так прозвана, бо там сидів зимовиком лоцман Камінь. Промишляв риболовством і проводив через пороги судна і плоти.

3. Селеніє Половиця; про неї вже тобі розказував.

4. Селеніє Дієвка – так прозвалась од козака Дія, що найперве сидів там зимовиком, а виселився він з Нових Кодаків.

5. Місто Нові Кодаки – стояло ще за ляхів, а там як забрали його запорожці, то воно вигоріло дощенту з невеличкою церковкою, вкритою соломою і очеретом. Після цієї пожоги знов построїли церков і містечко та ще й кріпостію, по запорозькому кшталту, на диво осадили. Обвели кругом глибокою канавою, валом і рогатками в дві лави на сажень од канави. Опріч цього, збудували три башти; одну внизу над Дніпром, другу – нагорі од Дніпра, а третю – на полудень. На чотирьох вуглах були пороблені розкати і густо заставлені гарматами і мущирями, а скрізь поверх валу поставили кошелі (тури), сплетенії з лози і натоптанії землею до самого верху, неначе маківки. Ці кошелі були внизу в аршин завтовшки, а наверсі – в косову сажень, і так їх сплочали, щоб верхні краї сходились докупи, а спідні вкопували в землю навалу. Це задля того робили, що як стануть стрілять вороги по місту, то щоб кулі засідали в кошелях і не шкодили жителям, і війську, та й вартовим, щоб на валу без опаски можна було стрілять по ворогах в щілини, як в Бендерах – із-за стін. Дуже хитро та мудро, кажу, була осаджена та кріпость, в ті часи ніде, ні в якій землі, такої не було!.. Саме тоді, як вершили цими кошелями вали, приїхав я з коша в Нові Кодаки по своєму ділу. Побачивши, що люди роблять, я й собі зробив на пам’ять два кошелі і привіз паровицею на місто та, поставивши де треба, і насипав їх землею. Здається, не так давно це діялось, а теперечки, глянувши, де був той гмах, ледве й слід тієї будови побачиш.

6. Селеніє Сухачівка – теж прозвана од козака Сухача, що сидів там зимовиком.

7. Селеніє Тарамське – стоїть воно над самим Дніпром на кам’яному і скелистому грунті. Дорога побіля його та по селі дуже труська і трудна: як їдеш, то й підкинув тебе, і тарамтить; од цього й прозвали її Тарамське.

8. Селеніє Карнаухівка.

9. Селеніє Тритузнеє.

10. Селеніє Кам’янськеє.

11. Селеніє Романкове. Всі ці села добули свої прізвища од своїх осадчих, що сиділи там зимовиками в промишляли пахарством і рибальством.

Теперечки перелічу ще слободи по тім боці Дніпра.

12. Селеніє Самара – так прозвано, бо стоїть на ріці Самарі. Як стали ж селиться в ньому з Гетьманщини, то і прозвали Новоселицей, а теперечки, як розказував, городом Новомосковськ. Біля того селенія збудували запорожці общежительний монастир [22] Коли був збудований Самарсько-Миколаївський монастир, нема ніякої звістки, бо в 1750 року настоятель Прокл помер од морової язви, і його келію зо всіми записками і шпаргалами спалено. Але по надписям на стінах прежньої церкви видко, що настоятелями там були Іоанникій ще у 1732 року, а Терентій – у 1733. Монастир сей прозивався ще військовим, бо осадився на Запорозьких землях і урядкувався од Січі (Дивись записки архієпископа Гавриїла: Самарський монастир, часть ІІ, страница 110) (приміт авт.). , той самий, що й досі стоїть. За Січі було в ньому ченців чоловіка з двадцяток, а постригались вони в Києво-Печерській лаврі і жили собі хоч подаянієм, а в достатку. Церква була дерев’яна, во ім’я святителя Миколая, од того і монастир прозивався Самарсько-Миколаївський, і дуже був багатий ризницею і церковною утвар’ю. Замість архімандритів поставляли в ньому то строїтелів, то ігуменів. Запорожці були дуже богомільні, поважали монашествующих і кріпко держались свого закону. По великих празниках зіходились вони на поклонєніє у цей монастир, і ченці приймали їх страннолюбиво, ради чого і витальниці [23] Од слова витаю, проживаю; по-москалівськи «гостиница» (приміт. авт.). були побудовані. Запорожці були щедрі і на подаяніє монашествующим, і на украшеніє церков божих.

13. Селеніє Старожилая Кам’янка, вверх по Дніпру, навпроти Нових Кодаків.

14. Селеніє Петриківка.

15. Селеніє Могилів, прозване так од осадчого, козака Могили, що сидів там зимовиком.

Теперечки ще по ріці Орелі:

16. Селеніє Гупалівка, прозвана теж од осадчого, козака Гупала.

17. Селеніє Перещепине на стовбовім шляху в Константиноград; теперечки пограничне село з Полтавською губернею, а тоді, за Січі, - з Гетьманщиною. Так, бач, як ще урочище перещеплювало наші землі, то й того козака, що тутечки сидів зимовиком, Перещепою прозвали.