Микола Гоголь - Огненний змій

Ось вона, почувши знайомий дзвін бандури й пісню, вибігла з хати в легкому сільському вбранні — в червчатій плахті, в білій сорочці з вишиваними рукавами, з широкою стрічкою, пов’язаною на голові. Це була Маруся.

Користуючи з вільних сільських звичаїв, в яких збереглась ще давня простота, Іван обняв Марусю без дальших викрутасів і поцілував у повні губки. Дівчата оточили улюблену свою подругу. Іван змінив пісню й заграв до танцю:

Кілька голосів підспівували йому гуртом, інші танцювали; і веселий натовп подався вперед, як іраніш, і луна вторувала йому по той бік ставу.

Наближаючись до хати, в якій збиралися вечорниці, всі раптом спинились, жахнувшись; пісні замовкли; Іван обірвав не до ладу свою гру. На сході небо враз освітилося; з-за лісу вилетів огненний шар і, осипаючи околицю іскрами, розтягнувся довгою, хвилястою смугою й сховався за другим лісом. «Що це? Що це таке?» — стали питати з усіх боків, і ніхто не міг відповісти.

Тим часом парубки й дівчата, зібравшись у хаті, зачули шум, вийшли на вулицю й ще збільшили розмову. Розпитували й міркували без кінця; нагадували іноді й історії про такі чудеса; але ніхто не міг сказати напевне, що це за дивина. Тут хтось нагадав, що пора почати вечорниці, і це примусило всіх вернутися в хату.

Кілька дівчат, засукавши рукава білих своїх сорочок, взялися пекти млинці й варити варенуху, інші сіли працювати: одні прясти, інші вишивати заполоччю рукави. Парубки сіли між ними й стали жартувати, тобто витворяти штуки й баляндраси. Загальний регіт нагороджав жартовливу витівку. Нарешті дівчата, щоб позбавитись ущипливих натяків парубків, заспівали тужливої старосвітської пісні, яку склала, тужачи, мати, виряджаючи сина в похід. Іван вторував їм на бандурі.

Народня пісня для українця має особливий зміст, не помітний для стороннього слухача. Не знаючи нічогісінько про історію свого народу, простий селянський парубок, вслухавшись у сумовиту пісню про козаків, живим почуттям лине в минуле їхнє життя. Він і сам не зможе розповісти вам того, що почуває; але, коли б він дав вам свою душу, ви б здивувались, яке поетичне багатство звучить під похмурою оболоною! Тим-то й тепер, заслухавшись пісні, всі сиділи мовчки в якомусь непереможному зачаруванні й, здавалося, прислухалися до гармонії, що враз подала голос у давно поснулій душі. Нарешті один парубок скочив з лави й сказав: «Ну, дякую вам, дівчата, за пісню! Ви нам заспівали про козака, а ми вам про дівчину». І підібравши поли своєї свити, моргнувши на музиків, пішов уприсядки, приспівуючи веселої пісні:

Далі пісні не було вже чути: музики утяли слідом за ним; багато парубків виступило з дівчатами на середину хати, й гучний танок завирував. Танок кілька разів мінявся: грали горлиці, козачка, і шумить і гуде ; але музики не втихали, бо на місце стомлених пар ставали другі, їх зміняли невпинно нові. Вечорниці розгулялись. Хто не танцював, сидів на лавах парами, і під гук музики наспівували один одному любовні розмови. Простора хата повна-повнісінька людей; але це нікому не заваджало: кожен казав своїй любій, що йому забажалось, не опасаючись, що хтось підслухає; і ніколи в кого під самим вухом лунав голосний поцілунок, це анітрохи його не дивувало й не примушувало навіть поглянути, бо біля нього сиділа його мила, від якої він міг дістати таку ж нагороду.

Скоро наспіли млинці з сметаною й солодка варенуха. Парубки й дівчата тісно обсіли довгий стіл і, попоївши, ще більше розгулялися, ніж досі. Танки знову почалися, тупіт і гук було чути далеко на вулиці.