Джейн Остін - Доводи розсудку

Луїза швидко одужувала. Її мати вже сподівалася, що вона зможе повернутися додому, доки її братики й сестрички не вирушать назад до школи. Гарвіли обіцяли супроводжувати її до Апперкросса, хоч би коли вона приїхала. Капітан Вентворт поїхав до Шропшира, щоб відвідати свого брата.

— Сподіваюся, надалі я запам'ятаю, — сказала леді Рассел, коли вони знову сіли в карету, — що на різдвяних канікулах до Апперкросса краще не їздити.

Кожен має свою думку щодо галасу, як і щодо всього іншого; і звуки можуть бути зовсім нешкідливими або нестерпними, цілком незалежно від їхньої гучності. Коли леді Рассел трохи пізніше в дощовий вечір прибула до Бата й довгою низкою вулиць проїжджала від Старого Моста до Кемден-плейс серед інших карет, під важкий гуркіт хур і ломовиків, крики газетярів, зеленярів і пиріжників, під стукіт дерев'яних черевиків, вона анітрохи не ремствувала. Ні, це були звуки, невід'ємні від зимових радощів; вони поліпшували її настрій; і вона відчувала, що після тривалої сільської нудьги для неї нема нічого кращого, ніж оці маленькі тихі радощі, але вона нікому про це не казала, бо, на відміну від місіс Мазгроув, не мала звички розповідати про свої почуття.

Енн не поділяла її задоволення. Вона відчувала таку ж сильну неприязнь до Бата, як і раніше, але не казала про це; ледве розрізняючи крізь вікно, по якому текли краплі дощу, невиразні обриси домів, вона анітрохи не намагалася краще їх роздивитись; хоч яким неприємним був для неї тривалий проїзд вулицями, він усе одно здавався їй дуже швидким, бо хто ж тут буде радий її побачити? І з ніжною журбою вона оглядалася на гармидер Апперкросса й самоту Келлінча.

Останній лист Елізабет містив новини, певною мірою цікаві. Містер Елліот був у Баті. Він завітав до них на Кемден-плейс; завітав удруге й утретє; був підкреслено уважним. Якщо Елізабет і її батько себе не обманювали, він так само ретельно шукав із ними дружби і так само завзято виявляв теплі почуття до них, як раніше зневагу. Якщо все й справді так, це дуже цікаво; і містер Елліот викликав приємне здивування в леді Рассел, яка вже була готова зректися своїх слів, сказаних нею нещодавно в розмові з Мері, що цю людину вона б не хотіла бачити. Вона конче прагнула його бачити. Якщо він дійсно мав намір посісти, як йому й належить, місце слухняної гілки, йому треба пробачити те, що він був відірвався від родинного древа.

Енн менше цікавила остання обставина, але вона була не від того, щоб знову побачити містера Елліота, чого не могла сказати про багатьох інших, кого мала зустріти в Баті.

Супроводивши її на Кемден-плейс, леді Рассел вирушила до свого власного житла на Ріверз-стрит.

Сер Волтер зняв чудовий дім на Кемден-плейс, у престижному місці, гідному такої видатної людини; і вони з Елізабет, на свою велику втіху, там улаштувались.

Енн із важким серцем переступала поріг, передбачаючи довге ув'язнення й питаючи себе: «Коли я нарешті зможу знову вас покинути?» Проте її прийняли з несподіваною сердечністю, і вона підбадьорилась. Батько й сестра були раді її бачити, бо хотіли показати дім і меблі, і тепло зустріли її. Коли вони сіли обідати, було навіть із задоволенням відзначено, що тепер їх четверо.

Місіс Клей була дуже привітною і весь час посміхалася, але її посмішки й люб'язність зовсім не дивували Енн. Вона не мала жодного сумніву, що місіс Клей, побачивши її, прикинеться вкрай задоволеною, але привітність інших була для неї несподіванкою. У них був, очевидно, чудовий настрій, і незабаром вона дізналася про причини цих радощів. Слухати Енн їм не дуже хотілося. Після марних спроб одержати від неї підтвердження того, що за ними вельми нудьгують ув окрузі, вони поставили їй трохи побіжних незначних запитань, а потім перейшли до розповіді про себе. Апперкросс не викликав у них інтересу, Келлінч їх мало цікавив; для них існував лише Бат.

Вони мали задоволення запевнити її, що Бат з усіх поглядів справдив їхні сподівання. Їхній дім, безсумнівно, був найкращим на Кемден-плейс, їхні вітальні перевершували всі, які вони бачили або про які чули, вишуканістю вмеблювання та смаком убрання. Усі шукали з ними знайомства. Усі хотіли їх відвідати. Хоч як вони ухилялися від усіх бажаючих їм відрекомендуватись, у них постійно з'являлися візитні картки людей, про яких вони уявлення не мали.

Оце й було джерело задоволення! Чи дивувалась Енн, що її батько та сестра щасливі? Вона не дивувалась, але, безперечно, зітхала, думаючи, що її батько не помічав принизливості цієї зміни, що він без жалю проміняв почесний обов'язок поміщика на суєтність маленьких міських радощів. Безперечно, вона зітхала, і посміхалась, і дивувалась, коли Елізабет, відчиняючи перед нею двері і з тріумфом водячи її з однієї вітальні до іншої, вихваляла їхній обшир: жінка, яка була господинею Келлінч-холла, вважала достатнім для своєї гордості відстань між двома стінами тридцять футів!