Джейн Остін - Доводи розсудку

До радості, з якою леді Рассел думала про зустріч з Енн, домішувалося занепокоєння. Вона знала, хто часто гостював у Апперкроссі. Але, на щастя, чи то Енн поповнішала й погарнішала, чи то леді Рассел це здалося; і, слухаючи її компліменти, Енн тішилася, співвідносячи їх із мовчазним захопленням свого кузена та сподіваючись, що доля ще подарує їй новий розквіт молодості й краси.

Коли вони розговорилися, вона помітила, що в її напрямку думок відбулися зміни. Турботи, якими її думки були заповнені під час її розставання з Келлінчем і які вона звикла тамувати в товаристві Мазгроувів, тепер не мали для неї значення. Останнім часом вона випустила з уваги навіть батька, сестру й Бат. Їхні справи заступили для неї справи Апперкросса; і коли леді Рассел, повертаючись до минулих надій і побоювань, схвалювала дім, який вони найняли на Кемден-плейс, або не схвалювала того, що місіс Клей і досі з ними, Енн, на свій сором, помічала, що зараз вона більше схильна думати про Лайм, Луїзу Мазгроув, і всіх тамтешніх знайомих, і що значно більше її цікавлять дім і дружба Гарвілів і капітана Бенвіка, ніж дім власного батька на Кемден-плейс і прихильність власної сестри до місіс Клей. Через силу вона з належною увагою підтримувала розмову на теми, які мали б бути для неї питаннями першорядного значення.

Не без ніяковості вони звернули розмову в інше русло. Їм довелося згадати про нещастя в Лаймі. Напередодні, не встигла леді Рассел повернутися додому, як їй повідомили неприємну новину, яку треба було зараз же обговорити, слід було розпитати, поремствувати на необережність, пошкодувати за наслідками, а при цьому вони не могли не згадувати ім'я капітана Вентворта. Енн зрозуміла, що їй це дається важче, ніж леді Рассел. Вона була не в змозі прямо дивитись їй у вічі, вимовляючи його ім'я, доки не здогадалася стисло розповісти, що вона думає про його взаємини з Луїзою. Зробивши це, вона відчула полегшення.

Леді Рассел залишалося спокійно її вислухати й побажати їм щастя, але її серце тремтіло від зловтіхи через те, що чоловік, який у двадцять три роки зміг, здається, зрозуміти чесноти Енн Елліот, через вісім років зачарувався Луїзою Мазгроув.

Перші три або чотири дні проминули спокійно, без жодної події, окрім записок із Лайма про поліпшення здоров'я Луїзи, які не знати як знаходили Енн. Але після закінчення цього терміну ввічливість леді Рассел взяла своє і, притамувавши неприємні спогади, вона рішуче сказала:

— Я мушу піти до місіс Крофт. Неодмінно мушу піти, і незабаром. Енн, чи вистачить у тебе мужності зробити їй візит разом зі мною? Для нас обох це буде важким випробуванням.

Енн анітрохи не лякало це випробування, навпаки, вона з усією щирістю зазначила:

— Як на мене, вам буде важче — ви не звикли до змін. А я, перебуваючи в сусідстві, встигла до них звикнути.

Вона могла б ще багато чого сказати, тому що була про Крофтів дуже високої думки, вважала, що її батькові неймовірно пощастило з наймачами, розуміла, що в парафіян з'явився чудовий приклад, а в бідняків — допомога й опора, і, хоч як сумно й соромно їй було покидати Келлінч, у глибині душі думала, що звідси віддалилися ті, хто не мав права тут залишатись, і Келлінч-холл перейшов до більш гідних рук. Ці думки, безперечно, завдавали їй болю і були дуже гіркими; проте вони рятували від того болю, який, певно, відчула леді Рассел, переступаючи поріг і йдучи добре знайомими кімнатами.

Енн не могла говорити до себе: «Ці кімнати мають належати тільки нам. Яке горе спіткало їх! Хто їх тепер займає! Давнє сімейство вимушене залишити власний дім! І замість нього запроваджується казна-хто!» Ні, лише думаючи про матір і згадуючи, як та сиділа за столом на чільному місці, і могла вона зітхати таким чином.

Місіс Крофт завжди зустрічала Енн з добротою, яка дозволяла сподіватися, що вона до неї добре ставиться, а сьогодні, приймаючи її в цьому домі, вона була до неї особливо уважною.

Незабаром пригода в Лаймі стала головною темою бесіди, і, порівнявши свої найсвіжіші відомості про постраждалу, обидві дами дійшли висновку, що одержали їх одночасно минулого ранку: капітан Вентворт був учора в Келлінчі (уперше від дня нещастя), і це він привіз Енн записку, що нібито якимось таємничим чином дійшла до неї; він залишався декілька годин і потім знову вирушив до Лайма, поки що не збираючись звідти повертатись. Енн дізналася, що він розпитував також і про неї, висловлював надію, що міс Елліот не перевтомилася від нещодавніх турбот, і говорив про ці турботи з великою пошаною. Це було дуже мило з його боку та справило їй майже ні з чим незрівнянну приємність.