Джейн Остін - Доводи розсудку

Капітан Бенвік уважно слухав, здавалося, вдячний за співчуття; і хоч він хитав головою та зітхав, даючи зрозуміти, як мало він вірить, що книги можуть допомогти в такому безмірному горі, як його власне, їхні назви він, однак, занотував і обіцяв прочитати при нагоді.

Коли вечір закінчився, Енн не могла не всміхнутись, згадавши про те, що приїхала до Лайма, виявляється, для того, щоб проповідувати терпіння й смиренність чоловікові, якого ніколи раніше не бачила; але після більше серйозних роздумів їй довелося визнати, що, як і багато хто з великих моралістів і проповідників, вона конче мало могла підтвердити дивне красномовство своїм прикладом.

Енн і Генрієтта, помітивши вранці, що прокинулися раніше за всіх, вирішили до сніданку прогулятися до моря. Стоячи на піску, вони дивилися на хвилі, які бігли до їхніх ніг під ніжним південно-східним вітерцем з усією чарівністю, яка тільки можлива на такому низькому березі. Вони віддали належне чудовому ранку, похвалили море, зійшлися на тому, що цей свіжий вітерець надзвичайно приємний, — і замовкли, доки Генрієтта раптом знову не заговорила:

— О, так! Я цілком упевнена в тому, що морське повітря є цілющим для майже всіх без винятку. Без сумніву, воно було дуже корисним для доктора Шерлі після хвороби минулою весною, рівно рік тому. Він сам стверджує, що місяць, який він провів у Лаймі, допоміг йому більше за ліки і що на морі він завжди знову почувається молодим. Ось мене й не покидає думка: як шкода, що він не живе постійно на морі. Як на мене, краще б йому зовсім залишити Апперкросс і переїхати до Лайма. Чи не так, Енн? Ти згодна, що це найкраще і для нього, і для місіс Шерлі? Ти ж знаєш, у неї тут рідня, багато знайомих, їй було б веселіше, і, я впевнена, вона б охоче оселилася там, де є допомога поблизу, на випадок, коли він знову занедужає. Як усе ж таки сумно, що такі чудові люди, як доктор Шерлі та його дружина, які за все своє життя зробили стільки добра, змушені доживати віку в Апперкроссі, де, окрім нашої родини, їм нема з ким і словом перемовитись. Хоч би друзі йому натякнули. На мою думку, вони мають це зробити. Його легко сюди відпустять у його роки та з таким добрим іменем. Єдине, у чому я сумніваюсь, — чи можна його переконати залишити свою парафію. Він людина надзвичайно суворих переконань. Навіть занадто суворих. Справді, Енн, це вже занадто! Чи ти згодна, що священик зовсім не мусить жертвувати своїм здоров'ям заради обов'язків, які не менш прекрасно може виконувати інший? Тим більше що Лайм усього-на-всього за якихось сімнадцять миль від Апперкросса, так що, коли хтось буде чимось незадоволений, він одразу дізнається.

Енн не раз усміхнулася до себе протягом цієї промови та відповідала, від усього серця бажаючи зважити на становище й дівчини, й молодого чоловіка, хоч що могла вона висловити, окрім найзагальніших суджень? Вона й сказала все, розумне й доречне: згодилася з тим, що доктору Шерлі треба відпочити; помітила, що було б чудово, якби знайшлася діяльна, чесна молода людина, яка стала би вікарієм у Апперкроссі; і навіть не забула натякнути, що цьому новому вікарію слід було б бути одруженим.

— Як би мені хотілося, — продовжувала Генрієтта, дуже задоволена співрозмовницею, — як би мені хотілося, щоб леді Рассел жила в Апперкроссі й була в дружніх стосунках із доктором Шерлі! Я так багато чула, що леді Рассел вміє вплинути на кого завгодно! Вона, мені завжди здавалося, може переконати будь-кого в будь-чому. Я її боюся, я вже тобі казала, просто боюся, вона ж така розумна; але я її надзвичайно поважаю і була б дуже рада, якби в нас у Апперкроссі була така сусідка.

Енн здався кумедним дивний спосіб, яким Генрієтта висловлювала свою вдячність, і такою ж кумедною вважала вона думку, що всі члени сімейства Мазгроув при нинішньому стані речей мають прихильно ставитися до її подруги леді Рассел; вона встигла відповісти, проте, побіжно, лише висловивши надію, що в Апперкроссі ще може оселитися така розумна жінка, — бо назустріч їм ішли Луїза й капітан Вентворт. Вони теж вирішили погуляти, доки сніданок не готовий, але Луїза раптом згадала, що хотіла щось купити в місцевій крамниці, і потягла всіх за собою. Всі слухняно пішли за нею.

Коли вони підійшли до сходів, що вели від берега вгору, джентльмен, який саме тієї хвилини зібрався спускатися, поштиво відійшов убік, аби дати їм дорогу. Вони піднялися й пройшли повз нього; і коли вони проходили, його увагу привернуло обличчя Енн, і він подивився на неї з захопленням, яке не могло їй не полестити. Вона мала надзвичайно чудовий вигляд: од свіжого вітру її щоки пойнялися свіжим рум'янцем, очі сяяли, і це надавало колишньої чарівності правильним милим рисам. Очевидно, незнайомий джентльмен (судячи з його манер, він справді був джентльменом) умів це оцінити. Капітан Вентворт зараз же на неї оглянувся, і вона зрозуміла, що він це помітив. Він поглянув на неї блискучими очима, у яких вона читала: «Ви дуже сподобалися цьому чоловіку, і навіть я цієї хвилини майже впізнаю колишню Енн Елліот».