Джейн Остін - Доводи розсудку

— Отже, я змусила її піти. Як можна було відмовитись од візиту через такі дрібниці! Я б ніколи не відмовилась од свого наміру, тим більше через втручання такої особи, ні, будь-якої особи! Не так легко мене вмовити. Коли я щось вирішила, то вирішила; а Генрієтта, здається, уже зібралася піти сьогодні до Вінтропа і ледве не передумала через свою дурну поступливість!

— Отже, якби не ви, вона б не пішла?

— Так, не пішла б. Мені трохи соромно в цьому зізнатись.

— Їй пощастило, що поряд із нею є людина, наділена такою твердістю! Після натяків, які ви мені зараз зробили та які лише підкріплюють мої спостереження, немає сенсу удавати, нібито я не зрозумів, що відбувається. Я зрозумів, що йдеться не тільки про ранковий візит ввічливості вашій тітоньці. Горе йому і їй теж, коли зустрінуться їм серйозні перешкоди, коли обставини будуть вимагати від них рішучості й сили волі, якщо навіть у таких дрібницях вона так легко піддається чужому впливу. Ваша сестра дуже добра й привітна, але ви, я бачу, наділені твердістю та стійкістю. І якщо вам дороге її щастя, передайте їй якнайбільше своєї стійкості. Але, без сумніву, ви й без мене про неї дбаєте. Найбільш прикрим є те, що з цими поступливими, згідливими натурами будь-хто може робити, що йому заманеться. І ніколи не можна сподіватися на чийсь добрий вплив, ніколи не можна знати, чи надовго його вистачить. Той, хто хоче бути щасливим, має бути твердим. Ось вам горіх, — сказав він, зриваючи його з верхньої гілки, — для прикладу. Чудовий, гладенький горішок, який завдяки своїй природній силі витримав усі бурі осені. Жодної дірочки, жодної прим'ятинки. Цей горіх, — продовжував він із жартівливою серйозністю, — у той час, як більшість його співбратів упали й розтоптані, усе ще користується всім тим щастям, яким тільки може користуватися лісовий горішок. — Потім, повернувшись до своєї попередньої серйозності: — Перше, чого я бажаю всім, до кого добре ставлюсь, — це твердості духу. Якщо Луїза Мазгроув у падолисті своїх літ хоче бути гарною й щасливою, нехай дбайливо оберігає свою твердість.

Він закінчив свою промову, але вона залишилася без відповіді. Енн здивувалася б, якби Луїза одразу ж відповіла на ці слова, такі незвичайні та промовлені з такою щирістю й теплотою! Вона легко могла уявити, що зараз відчувала Луїза. Що ж до неї самої, вона боялася ворухнутися, щоб її ніхто не помітив. Кущ крислатого падуба захищав її від їхніх поглядів, коли вони проходили мимо. Доки їх ще було чути, Луїза знову заговорила:

— Мері зовсім не зла, — сказала вона. — Але іноді так мене дратує своєю безглуздою гордістю — гордістю Елліотів. Їй дісталося в спадщину занадто багато гордості Елліотів! Ми всі так хотіли, щоб Чарлз одружився не з Мері, а з Енн. Адже ви, мабуть, знаєте, що він їй освідчився.

Після хвилинної паузи капітан Вентворт запитав:

— Ви маєте на увазі, що вона йому відмовила?

— О, так, звичайно!

— Коли це трапилось?

— Не пам'ятаю точно, бо ми з Генрієттою тоді ще були в школі, але, гадаю, за рік до того, як він одружився з Мері. Шкода, що вона йому відмовила. Нам усім вона завжди значно більше подобалася; а татонько й матуся й зараз вважають, що це їй порадила її найкраща подруга леді Рассел. Вони, мабуть, думають, що Чарлз недостатньо розумний і вчений, аби сподобатися леді Рассел, і тому вона вмовила Енн йому відмовити.

Звуки віддалялись, і більше нічого Енн не могла розрізнити. Тепер уже власні почуття змушували її залишатися на місці. Їй довелося багато пережити, перш ніж вона змогла підвестись. Її не спіткала доля, яка, згідно з прислів'ям, призначена всім надто цікавим, не почула вона про себе й принизливого судження, але багато що боляче її зачепило. Вона зрозуміла, якої думки був про її вдачу капітан Вентворт, і того інтересу й співчуття, що він виявив до неї, було достатньо, щоб вибити її з колії.

Узявши себе в руки, вона пішла до Мері й, знайшовши її та повернувшись разом з нею до приступок біля перелазу, трохи заспокоїлася, коли все товариство зібралося й вони знову рушили в дорогу, її душа прагнула тиші й самотності, які могла вона знайти лише в галасливому товаристві.

Чарлз і Генрієтта повернулися, ведучи за собою, як легко здогадатись, Чарлза Гейтера. Енн не намагалася прозирнути в усі таємниці заходу — їх не довіряли, мабуть, навіть капітанові Вентворту; але те, що молода людина віддалилася від юної дами, а вона пом'якшала і тепер їм знову добре було разом, поза усяким сумнівом. Генрієтта здавалася трохи засоромленою, але вельми задоволеною, Чарлз Гейтер — цілковито щасливим; і обоє були цілком зайняті одне одним від тієї хвилини, коли всі вони вирушали до Апперкросса.