Джейн Остін - Доводи розсудку

Незабаром з'явилися нові можливості для спостережень. Енн доволі часто бувала в товаристві всіх чотирьох, аби дійти висновку, який, вона знала, не порадував би ані зятя, ані сестру: хоча Луїза більше подобалася капітанові Вентворту, але, наскільки Енн могла судити зі свого досвіду та спогадів, він не був закоханий у жодну з сестер. Скоріше вони були в нього закохані; але то було не кохання, а палке захоплення, яке могло, що цілком імовірно, перерости в кохання. Чарлз Гейтер розумів, здається, що ним нехтують, але Генрієтта іноді нібито розривалася між двох кавалерів. Енн багато б віддала за можливість розкрити їм очі й застерегти від небезпек, на які вони наражались. У злих намірах вона нікого не підозрювала. З великим задоволенням переконувалась у тому, що капітан Вентворт і гадки не мав про біль, який він завдавав. Тріумфування, жалюгідного тріумфування вона в його поведінці не помічала. Він, певно, не знав і не здогадувався про домагання Чарлза Гейтера. Він був винним лише в тому, що приймав (так, саме приймав, ось найвірніше слово) ознаки уваги від двох молодих жінок одразу.

Після короткої боротьби, однак, Чарлз Гейтер, здавалося, покинув поле бою. Минуло три дні, а він жодного разу не з'явився в Апперкроссі — вельми рішуча зміна. Він відхилив формальне запрошення на обід; містер Мазгроув застав його тоді заглибленим у книжки, а це подружжя Мазгроув визнало вкрай небезпечним, говорячи потім з похмурими обличчями, що так можна й до смерті завчитися. Мері від щирого серця сподівалася, що він дістав од Генрієтти рішучу відмову, а її чоловік із дня на день чекав на його повернення до Апперкросса. Енн же вважала, що Чарлз Гейтер учинив мудро.

Одного ранку, в той час, коли Чарлз Мазгроув і капітан Вентворт пішли на полювання, а сестри на Віллі мирно сиділи за рукоділлям, до їхнього вікна підійшли сестри з Великого Дому.

Був прекрасний листопадовий день, і панночки Мазгроув здійснили свій невеличкий перехід і зупинилися біля вікна з єдиною метою — повідомити, що вирушають на тривалу прогулянку, і висловити жаль, що Мері навряд чи захоче піти з ними, а коли Мері, трохи уражена тим, що її вважають неспроможною довго ходити, охоче обізвалась: «О, я залюбки з вами піду, я так люблю тривалі прогулянки», панночки обмінялися поглядами, з яких Енн зрозуміла, що саме цього вони й не хотіли, і знову здивувалася звичаям сімейства, де все робилося відкрито й гуртом, навіть якщо для когось із них це було небажано й незручно. Вона намагалася відмовити Мері від прогулянки, але марно, а коли панночки куди охочіше почали кликати її, вона вирішила погодитися, щоб потім повернутися разом із сестрою назад і не порушувати їхніх планів.

— Не розумію, чому вони вирішили, що я не люблю тривалих прогулянок, — казала Мері, йдучи сходами вгору. — Усі завжди думають, нібито я неспроможна довго ходити, а самі б образились, якби ми їм відмовили. Як же можна відмовити, коли люди ось так приходять тебе благати?

Коли вони вже вирушали, повернулися молоді чоловіки. Щеня, яке вони взяли з собою, зіпсувало їм усе полювання й вимусило завчасно повернутись. Отже, у них з'явилися і дозвілля, і сили, і схильність до прогулянки, і вони залюбки взяли в ній участь. Якби Енн могла це передбачити, вона б залишилася вдома, але цікавість узяла гору, і тому вона вирішила, що відмовлятися вже незручно, і всі шестеро рушили в дорогу під проводом панночок Мазгроув та в обраному ними напрямку.

Енн вирішила нікому не заважати, а коли товариство мимохіть розбредеться вузькими стежками, триматися сестри й зятя. Вона намагалася радіти самій ходьбі й, дивлячись на прощальну посмішку року, якою проводжав він побляклу траву та поруділе листя, повторювала подумки численні поетичні описи осені, цієї особливої пори, яка так впливає на уяву й почуття, що кожен письменник, твори якого варті того, щоб їх читали, робив спроби оспівати її у віршах чи прозі. Вона намагалася зосередитись на роздумах і цитатах, але, коли до неї долинали уривки розмови капітана Вентворта з обома панночками Мазгроув, вона не могла й не слухати, хоча поки що не почула нічого цікавого. Вони просто весело базікали, як це роблять усі молоді люди, коли вони між собою у дружніх стосунках. Він більше уваги приділяв Луїзі, ніж Генрієтті. Луїза була йому, певно, більш цікавою. Інтерес цей, здається, зростав, і одне зауваження Луїзи особливо вразило Енн. Знову віддавши, як ведеться, усе належне чудовому дню, капітан Вентворт продовжував: