Роберт Стівенсон - Франкенштайн. Ґотичні повісті

Турок миттю зауважив враження, яке справила його донька на Феліксове серце, і вирішив дужче зацікавити його, пообіцявши руку своєї доньки, тільки-но юнакові вдасться переправити турка у безпечне місце. Делікатність не дозволяла Феліксу прийняти таку пропозицію, але несвідомо він почав мріяти про цю подію як про найвище щастя.

Останніми днями, поки тривала підготовка до втечі, Фелікс загорівся ще більше, бо отримав декілька листів від красуні, яка знайшла можливість спілкуватися з юнаком рідною для нього мовою за допомоги старого батькового слуги, який володів французькою. Вона найгарячішими словами дякувала йому за обіцяну батькові допомогу і водночас обережно жалілася на власну долю.

Я переписав ці листи: за час життя в халупі я зумів дістати письмове приладдя, щоб навчитися письму, а листи часто були в руках Фелікса або Агати. Я віддам їх тобі, перш ніж піти: вони підтвердять правдивість моїх слів; а зараз сонце котиться на захід, і я заледве встигаю передати тобі їхній зміст.

Сафія писала, що мати її була аравітянкою християнського віросповідання, яку викрали турки та продали в рабство; своєю красою вона полонила серце батька Сафії, який вирішив з нею одружитися. Дівчина захоплено говорила про свою матір, яка була народжена вільною та з презирством ставилася до свого нинішнього рабства. Свою доньку вона виховувала на засадах рідної релігії — християнства і навчала прагнути духовного розвитку та свободи, якої були позбавлені жінки в мусульманських країнах. Мати Сафії померла, проте її настанови назавжди закарбувалися в душі доньки, яку гнітила думка про повернення до Азії, де на неї чекало ув’язнення в стінах гарему: тут жінці дозволялися самі лише інфантильні забави, а це обурювало душу Сафії, звичної до величних думок і шляхетного прагнення до високих чеснот. Думка про заміжжя з християнином радувала її так само, як і можливість залишитися в країні, де жінки можуть посідати належне становище в суспільстві.

День страти турка вже визначили, проте напередодні вночі йому вдалося втекти з в’язниці, і до ранку він уже від’їхав на багато льє від Парижа. Фелікс розжився паспортами на свого батька, сестру та на себе. Батькові він попередньо розповів про свій план, і той допоміг обдурити владу: він виїхав зі свого мешкання, удаючи, буцімто вирушає в мандрівку, тоді як насправді заховався разом із донькою в передмісті Парижа.

Фелікс довіз утікачів із Франції до Ліона, а потім через Мон-Сері до Ліворно, де торговець повинен був очікувати гарної нагоди, аби переправитися на турецькі землі.

Сафія вирішила зостатися з батьком до самого його від’їзду, а напередодні турок повторив свою обіцянку, що віддасть її руку своєму рятівникові; в очікуванні шлюбу Фелікс залишився з ними, він насолоджувався товариством своєї аравітянки, яка виказувала йому найніжнішу та щиру любов. Вони розмовляли через перекладача, а іноді самими лише поглядами; Сафія співала йому дивовижні пісні своєї батьківщини.

Турок дозволив таку близькість і заохочував надії юної пари, а сам тим часом будував зовсім інші плани. Його дратувала сама думка видати свою доньку за християнина, але він боявся виказати це перед Феліксом, бо усвідомлював, що зараз він залежить від свого рятівника, який, коли схоче зрадити, може будь-якої миті видати його урядові Італії, де вони в той час перебували. Він міркував над новими способами продовжити свій обман, допоки необхідність у ньому не відпаде, і вирішив таємно забрати з собою доньку. Його намірам сприяла звістка, що надійшла з Парижа.

Уряд Франції був украй обурений утечею своєї жертви і не шкодував зусиль, аби знайти та покарати її рятівника. Змову Фелікса швидко розкрили, і Де Лесі разом із дочкою кинули до в’язниці. Ця новина дійшла до Фелікса та збудила його зі щасливого сну. Його старий сліпий батько, його лагідна сестра каралися в темній ямі, а він насолоджувався свободою та близькістю своєї коханої. Ця думка краяла йому серце. Він швидко домовився з турком: якщо тому випаде нагода виїхати на батьківщину, перш ніж юнак знову повернеться в Італію, то Сафія заховається в жіночому монастирі в Ліворно; сам же Фелікс поспішив назад до Парижа і здався на милість правосуддя, сподіваючись таким чином домогтися звільнення Де Лесі й Агати.

Йому не пощастило. Усю родину протримали у в’язниці п’ять місяців аж до суду, а потім винесли вирок: конфіскація майна та довічне вигнання з рідної країни.