Роберт Стівенсон - Франкенштайн. Ґотичні повісті

Проте хоча звичайні звабниці не вдостоювалися навіть його погляду, не можна було сказати, що він байдужий до жіночої статі; він із такою явною осторогою розмовляв із порядними дружинами та їхніми цнотливими дочками, що мало хто міг угадати, чи він коли-небудь залицявся до жінок. Хай там як, а він мав репутацію людини красномовної; і чи то ця красномовність переважувала пострах, що викликали його дивацтва, чи то жінкам лестила його відверта зненависть до пороку, але він так само часто опинявся в компанії жінок, чеснотами яких могла пишатися вся їхня стать, як і серед тих, котрі заплямували свою стать пороками.

Приблизно в той-таки час у Лондоні з’явився молодий джентльмен на прізвище Обрі — сирота, чиї батьки померли, коли він іще був дитиною, і який мав єдину сестру і величезний спадок. Він міг розраховувати тільки на себе, бо опікуни вважали за потрібне піклуватися лишень про його багатство, а значно важливіший обов’язок щодо його освіти полишили найманим вихователям, тож ріс він мрійливим, а не розсудливим. І тому він сповідував романтичні ідеї честі й порядності, які щодня покутують так багато підмайстринь капелюшниць. Він вірив, що всі люди віддають перевагу чеснотам, а пороки Провидіння наслало лишень для того, щоб надати життю виразності, як у лицарських романах; він вважав, що злиденний одяг мешканців халуп насправді — просто інший, такий самий теплий, як і його, але більш приємний оку митця завдяки нестандартним заломам і різнобарвним латкам. Словом, він гадав, що поетові мрії — це реалії життя.

Обрі був гарний з лиця, відвертий і багатий; саме з цієї причини, коли він потрапив на світські забави, матері оточили його піклуванням, змагаючись між собою, хто з найменшою дещицею правди оповість юнакові про їхніх улюблениць — смутних чи грайливих, тоді як дочки спалахували при його наближенні, їхні очі засвічувалися, коли він розтуляв вуста, і легко вводили його в оману, змушуючи думати, що він має видатні таланти й чесноти. Він був настільки звиклий до романтизму одиноких годин, що надміру здивувався, коли збагнув: крім лойових і воскових свічок, полум’я яких здригалося не від присутності привиду, а від чийогось бажання чхнути, від реального життя не варто чекати такої небувалої кількості приємних моментів і місць, які він раз у раз подибував у томах, що з них черпав знання. Дещо компенсувавши розчарування марнославством, він уже ладен був облишити несправджені мрії, коли йому на життєвому шляху трапилася непересічна особа, з якою ми познайомили читача раніше.

Обрі спостерігав за диваком, але не міг сформувати думку про характер людини, яка цілковито заглиблена в себе, яка рідко подає знак, що вона звертає увагу на навколишні предмети, тільки ніби висловлює мовчазний дозвіл на їхнє існування, уникаючи контакту; він віддався уяві, яка схильна перебільшувати достоїнства речей і надавати їм неабиякого сенсу, намалював собі образ героя лицарського роману і ладен був шукати підтвердження своїх фантазій, а не роздивитися людину, якою вона є насправді. Він познайомився з диваком, приділяв йому підвищену увагу і домігся такої нечуваної близькості, що його присутність завжди була поміченою.

Поступово Обрі дізнався, що справи лорда Рутвена були заплутані, а за ознаками підготовки до подорожі на вулиці N. зрозумів, що той збирається незабаром виїхати. Бажаючи дізнатися більше про дивака, котрий поки що тільки розпалив його цікавість, він натякнув опікунам, що йому час здійснити подорож, яка з покоління в покоління вважалася важливою для юнака, що збирався зробити кар’єру на ниві пороку, щоб поставити його в рівні умови з дорослими та запобігти падінню з небес на землю, коли раптом зайде мова про любовні походеньки, висміяні чи схвалені — залежно від спритності того, хто упіймався. Опікуни згодилися, й Обрі миттєво поділився своїми намірами з лордом Рутвеном і був здивований, отримавши пропозицію приєднатися до нього. Потішений високою оцінкою людини, яка, понад усякий сумнів, вельми відрізнялася від інших, він із радістю прийняв запрошення, і за кілька днів приятелі перетнули бурхливі води протоки Ла-Манш.

Дотепер Обрі не мав нагоди вивчити характер лорда Рутвена, а тепер зауважив, що хоча він значно більше міг спостерігати за діями лорда, їхні наслідки не збігалися з видимими мотивами його поведінки. Його супутник виявляв надмірну щедрість: і ледар, і пройдисвіт, і старець отримували з його долоні значно більше, ніж потрібно було, щоб вдержати життя в тілі. Та Обрі не міг не помітити, що не добропорядні люди, які потрапили в скруту через невдачі, котрі часто супроводжують чесноти, були винагороджені його турботою, а натомість розпусники, які з’являлися на порозі не через злидні, а через бажання задовольнити власну хтивість і далі чинити беззаконня, отримували щедру пожертву. Щоправда, юнак схильний був виправдовувати це нав’язливістю зловмисників, котра легко побиває скромність порядних жебраків.