Джейн Остін - Емма

— Гаррієт, я не буду вдавати, що не розумію сказаного тобою. Твоє рішення ніколи не виходити заміж — чи скоріше намір не виходити заміж — викликане думкою про те, що людина, яку ти воліла б мати за свого чоловіка, має становище надто високе, щоб звернути увагу на тебе. Я маю рацію?

— О, міс Вудхаус, я і гадки не мала припустити… Я не настільки з'їхала з глузду. Але мені так приємно захоплюватися ним на відстані — і думати, наскільки кращим він є за всіх інших на світі, думати із вдячністю, зачудуванням і благоговінням, що є доречними особливо в моєму випадку.

— Я зовсім не здивована, Гаррієт. Послуги, що він тобі надав, було достатньо, щоб зворушити твоє серце.

— Послуга?! Та мені наче сам Бог його послав! Навіть згадувати моторошно, що я тоді відчувала… і тут іде він… такий шляхетний… а я — така нещасна! І раптом усе змінилося! В одну мить усе змінилося! Від повного нещастя до повного щастя!

— Усе це дуже природно. Цілком природно і достойно. Так, твій вибір і твоя вдячність роблять тобі честь. Але не знаю — чи буде це щасливий вибір, не знаю. Раджу тобі, Гаррієт, не давати волю своїм почуттям. Я зовсім не впевнена в тому, що тобі слід розраховувати на взаємність. Подумай, і подумай добряче. А чи не краще було б приборкати свої почуття, поки ти ще в змозі це зробити? У будь-якому випадку не дозволяй їм узяти над тобою гору, доки ти не пересвідчишся, що подобаєшся йому. Поспостерігай за його вчинками. У своїх почуттях краще керуйся його поведінкою. Я застерігаю тебе саме зараз, тому що більше про це з тобою не говоритиму. Я налаштована рішуче проти будь-якого втручання. Надалі про цю справу я нічого знати не бажаю. Жодне ім'я не мусить злетіти з наших вуст. Одного разу ми вже зробили величезну помилку; тепер нам слід бути обережними. Сумніву немає — він вище тебе за своїм становищем, і можуть дійсно виникнути дуже серйозні заперечення та перешкоди. А втім, Гаррієт, траплялися речі навіть дивовижніші — траплялися й більш нерівні шлюби. Але будь обережна. Я не хочу, щоб ти почувалася надто оптимістичною; однак, чим би все це не скінчилося, будь певна, що раз ти сподіваєшся на нього, то це вже є ознакою гарного смаку, а я завжди вміла цінувати гарний смак.

Гаррієт мовчки погодилась і вдячно поцілувала їй руку. Емма не сумнівалася, що таке кохання не зашкодить її подрузі. Воно лише зробить її розум досконалішим і витонченим і вбереже її від деградації.

Отак і почався червень у Гартфілді — серед усіляких планів, сподівань і мовчазного потурання (мовчазної покірності долі?). Для Гайбері ж загалом цей місяць не приніс якихось суттєвих змін. Елтони так і продовжували говорити про візит подружжя Саклінґів і про те, у якій би пригоді стало їхнє ландо; Джейн Ферфакс так і залишалась у своєї бабці, а оскільки повернення Кемпбеллів з Ірландії знову відкладалося — тепер уже воно планувалося не на середину літа, а на серпень — то їй скоріше за все судилося пробути у Гайбері ще цілих два місяці, за тієї, звичайно ж, умови, що вона спроможеться протистояти нав'язливій благодійності місіс Елтон і вбереже себе від примусового отримання роботи в якійсь сім'ї з «найвищих кіл суспільства».

Містеру Найтлі, котрий з відомих лише йому одному причин відразу пройнявся антипатією до Френка Черчілля, останній став подобатися ще менше. Йому почало здаватися, що його захопленість Еммою не позбавлена певного дворушництва. Те, що Емма є об'єктом його прагнень, сумнівів не викликало. Про це свідчило все: його власне залицяння, натяки його батька, обережне мовчання його мачухи; все це було в унісон; слова, поведінка, обережність і необережність — усе промовляло про одне і те ж. Однак у той час, як багато хто призначав його Еммі, а сама Емма переправляла його до Гаррієт, містер Найтлі почав підозрювати за ним певну схильність пофліртувати з Джейн Ферфакс. Він не міг цього збагнути, та дещо вказувало на існування між ними якихось стосунків — принаймні так йому здавалося. З його боку були симптоми палкої симпатії; і раз уже містер Найтлі їх підмітив, то він уже не міг позбутися думки, що симптоми ці мають якийсь глибший сенс, хоча й боявся давати волю своїй фантазії та припуститися тієї ж помилки, що й Емма. Коли ця підозра виникла вперше, то Емми з ними не було. Містер Найтлі якраз обідав із рендоллзькою родиною та Джейн у Елтонів; і він став свідком далеко не єдиного погляду на Джейн, котрий був дещо недоречним для залицяльника міс Вудхаус. Коли він знову опинився в їхній компанії, то не зміг не пригадати побаченого й утриматися від спостережень, котрі — якщо не уподібнюватися Вільяму Кауперу, який біля палаючого в сутінках каміна «сам собі навіює начебто побачене», — викликали ще сильніші підозри в тому, що між Френком Черчіллем та Джейн Ферфакс існує прихована симпатія або навіть приховане порозуміння.