Марко Вовчок - Максим Гримач

— Катре, дочко моя нещаслива! нехай тебе мати божа помилує!

І малу сестру прийшла обняла й пригорнула до серця.

Вийшла знов у садочок. Так-то гарно убралась! Сорочка тоненька і плахта шовкова, пояс сріблом цвіткований, черевички високі; дрібно-дрібнесенько русу косу заплела, і золотий перстень блищить на правій руці.

Прийшла над воду і зняла свого вінка, що сплела ранком, зняла та й каже:

— Не зов’яв ти, мій маковий вінку! — і наложила той вінок собі на головку. А на самому березі верба — аж геть попустила віти на воду. Вона й сіла коло вербового кореня дуплинастого, схилила головку на білую ручку; взяли її думки та гадки. Там, під кучерявою вербою, і освітив її місяць, хорошу й смутну, у маковому вінку.

Як заіскрився місяць у воді.

— Вже ясний місяць зійшов, — каже (а то було, як любились із Семеном, місяць зійде — він і пливе до неї), — та й ступила на вербову віть. Зійшла, як на хибку кладку, поглянула на всі сторони та й кинулась на самий глиб.

Уранці гомін та тривога по двору. Тетянка плаче, старий Гримач без шапки ходить, розхристаний та все питає:

— Де моя Катря? Де моя дитина люба?

Кинулись до води — тільки вінок маковий плаває, кружиться.

Зачинився старий Гримач, аж п’ять років не виходив за свої ворота. Одцурався й отамана, й здобичі. Посивів, як той голуб сивий.

Дав господь діждати другої дочки. Висока, та ставна, та чорноброва! Висватали її хороші люди — сотник молодий і на лиці дуже гарний. Бучне весілля справили: од її двору аж до церкви червоною китайкою вислали; срібними кубками гостей частували. Да й понаходило ж їх чимало! В хаті, й на дворі, і коло брами — аж усю вулицю вздовж закрасили. Цілий тиждень гуляли.

По весіллі поблагословив старий молодят, випроводив до господи… Сумно старому Максиму самому в хаті; глянув тоді на Дніпро та й згадав старшу дочку, а сльози йому покотились на сивий ус.

— Катрю! Катрю! дитино моя хороша! Загубив я твій вік молоденький!

С. 125. …як панувала на Вкраїні удвійзі Польща і Московщина. Московщина обладувала Україною сьогобочною. — Російсько-польська війна 1654–1667 рр. закінчилась Андрусівським перемир’ям 1007 р., за яким Лівобережна («сьогобочна») Україна і Київ з прилеглими містечками і селами залишилися у складі Російської держави, а Правобережна («тогобочна») Україна, крім Києва, відійшла під владу Польщі.

С. 125. …як тепер по Збручеві.— Збруч — річка на межі Тернопільської і Хмельницької областей, що розділяла в ті часи Східну і Західну Україну.

С. 125. …против Черкас, нижче Домонтова . — Домонтов — містечко на Дніпрі, колишнього Золотоніського повіту, Полтавської губернії (тепер — Черкаської обл.).