Джек Лондон - Біле Ікло (Збірник)

Ще один урок: то он як тут рятуються від холоду! Бек упевнено вибрав собі місце і після довгої метушні та величезних зусиль вирив нору в снігу. За хвилину від його тіла в ямі стало тепло, і він заснув. Після довгого, важкого дня він спав міцно й солодко, хоча деколи гарчав і гавкав уві сні, бо його мучили жахи.

Вранці його збудив табірний галас. У першу мить він не міг збагнути, де перебуває. Уночі йшов сніг, і його зовсім засипало в ямі. Суцільна маса снігу навалилася на нього й давила зусібіч. І на Бека раптом напав страх, страх дикого звіра перед пасткою. То було ознакою, що в ньому заговорили інстинкти далеких пращурів, тому що цей цивілізований пес у своєму житті не знав, що таке пастка, і не повинен був би її боятися. А тим часом тіло його судомно стискалося, шерсть на шиї й плечах стала сторч, і він з диким гарчанням вискочив з ями, здійнявши навколо цілу хмару блискучого снігу. Та він побачив перед собою табір на білій рівнині й зметикував, де він, одразу пригадавши, що з ним сталося від того дня, як він вирушив на прогулянку з Мануелем і до вчорашньої ночі, коли він вирив собі в снігу нору для ночівлі.

Франсуа привітав його схвальним криком.

— Ну, що я казав? — вигукнув він, звертаючись до Перро. — Цей Бек здібний учень!

Перро із серйозним виглядом кивнув головою. Він був кур’єром канадського уряду, возив пошту, важливі папери, і йому потрібні були найкращі собаки. Тому він був особливо задоволений, що вдалося купити такого собаку, як Бек.

Не минуло й години, як він купив ще трьох їздових собак для своєї запряжки, тож усього їх тепер було дев’ятеро, а ще за чверть години вони вже були запряжені й мчали сніговою дорогою до Дайского каньйону. Бека це тішило, і хоч робота була важка, вона не була для нього відразливою. Його спочатку здивував азарт, який виявляли всі його товариші, але потім цей азарт заразив і його. Але найцікавіша зміна відбулася з Дейвом і Соллексом. Зараз це були зовсім інші пси. Всю млявість і незворушну байдужість із них як рукою зняло. Де взялися спритність і енергія! Вони зі шкури лізли, намагаючись, щоб уся запряжка бігла добре, і скаженіли, коли виникала затримка серед собак. Здавалося, ця робота була найвищим проявом їхньої суті, у ній було все їхнє життя і єдина радість.

Дейв був корінником, а попереду, між ним і Соллексом, впрягли Бека. Решта собак бігли перед ними один за одним, а на чолі — ватажок Шпіц.

Бека помістили між Дейвом і Соллексом, щоб вони навчали його. Він виявився здібним учнем, а вони — гарними вчителями, які відразу виправляли його помилки, домагаючись слухняності за допомогою своїх гострих зубів. Дейв був справедливий і розумний пес. Він ніколи дарма не кривдив Бека, та коли Бек заслуговував, не пропускав нагоди куснути його, а батіг Франсуа в цих випадках додавав жару, так що Бек дійшов до висновку, що підтягтися й уникати промахів вигідніше, ніж огризатися. Якось під час короткої зупинки він заплутався і затримав відправлення. Дейв і Соллекс дружно напали на нього й дали доброго прочухана. Це лише підсилило розгардіяш, одначе надалі Бек старався не заплутувати посторонки: [3] Посторонки — міцний ремінь або мотузок, що з’єднує в упряжці хомут з орчиком (прим. ред.) . до кінця дня він уже так добре справлявся зі своїми обов’язками, що вчителі майже перестали його кусати. Батіг Франсуа дедалі рідше свистів над його головою, а Перро навіть винагородив його особливою увагою: одну за другою підняв його лапи і дбайливо оглянув їх.

Перехід, який вони подолали за перший день, виявився важким. Вони йшли нагору каньйоном через Овечий Табір, повз Терези і покрай лісу, повз льодовики й сніжні замети заввишки в кілька сотень футів, [4] 1 англійський фут дорівнює 30,48 см (прим. ред.) . перевалили через великий Чілкут, що тягнеться між солоними й прісними водами і, мов грізний страж, охороняє підступи до сумної, пустельної Півночі. Вони щасливо подолали весь шлях ланцюгом крижаних озер у кратерах згаслих вулканів і пізно вночі дісталися до великого табору поблизу озера Беннет, де тисячі золотошукачів будували човна, готуючись до весняного льодоходу. Тут Бек вирив собі нору в снігу й заснув сном стомленого праведника, проте виспатися не вдалося, — незабаром його витягли з ями й морозної ночі запрягли в нарти разом з іншими собаками.

Того дня вони пройшли сорок миль протореним шляхом. Проте наступного дня і протягом ще багатьох днів вони змушені були самі прокладати собі стежку в снігу, стомлювалися і йшли повільніше. Перро ішов попереду запряжки й утоптував сніг своїми лижами, щоб собакам легше було бігти, а Франсуа поворотною жердиною спрямовував нарти. Часом вони з Перро мінялися місцями, але це траплялося рідко. Перро квапився, крім того, він вважав, що Франсуа краще вміє на око визначати товщину льоду, а це дуже важливо, тому що осіння крига була ще дуже ненадійна. У місцях зі швидкою течією її не було зовсім.