Оксана Иваненко - Марiя

І Тарас Григорович згадував її голос, як вона тут у його майстерні співала рідні його пісні, її очі — щирі, ласкаві, ніжні до нього... її малого Богдасика... Перечитував її «Інститутку», йому, «батькові», присвячену. Він пишався нею. При ньому й словом недобрим тепер ніхто не прохоплювався про Марусю Марковичку.

— Хворіє мій Вовчок! — сказав йому сумно Опанас.

— А чого ж ти не бережеш її? — буркнув Тарас.

На новому «Кобзарі», що вийшов у 1861 році накладом Симеренка, Шевченко поставив присяту: «Марку Вовчку». Наче справу життя свого в її руки, як спадщину, передав. Вона йому була ближча за всіх, хто був тут, поряд.

...З нею він міг би й про Ликеру говорити. А коли б і не говорив, то вона своїм чулим серцем усе б зрозуміла. І не глузувала б із «старечої» недоречної любові, як дехто поза очима глузував.

Ще важче, ще болячіше було йому від спогадів про подорож на Україну, про сестер, братів, про Ярину, безталанну сердечну улюблену сестру Ярину, з викупом яких на волю справа ніяк не посувалась. Літературний фонд узявся за це, особливо Іван Сергійович Тургенев, коли був тут. Разом з Кавеліним і Ковалевським писали листи і панові, — наймоднішій бестії цього часу, — хитрому й лукавому, який дурив, обплутував, петляв, як той заєць, і лише забивав памороки бідолашним, затурканим братам і сестрі.

А воля, реформа... відтягалася, відтягалася... І Тарас Григорович дивував усіх похмурим своїм виглядом. До того ж дуже хворів.

Не міг із ним говорити, радитись Опанас Васильович про своє особисте життя. Та й про що він міг говорити? Скаржитись? На що? Маруся працює, привіз її твори, дала багато всіляких доручень. На просьбу Тургенева, Ковалевський написав листа, щоб улаштувався Опанас тут, у Петербурзі, на якусь підходящу роботу. Поки щось не виходило, незважаючи й на лист.

Побачився з її родичами. Насамперед з Варварою Дмитрівною Писарєвою — матір'ю троюрідного брата Миті. Маруся цю тітку звала, як усі, — «maman», вона її любила більше, ніж інших родичів. Маруся Митею дуже непокоїлась. Справді, від перевантаження той нервово захворів, навіть був у психіатричній лікарні.

— О, ви не уявляєте, Опанасе Васильовичу, що довелось пережити! — стримано, але стискуючи руки, казала Варвара Дмитрівна. — Ви не уявляєте, який це був жах! І раптом я дізнаюсь, що він утік із лікарні! Так, так, він утік! Я поїхала на короткий час із Петербурга додому, а він утік до дяді свого товариша, і той не віддав його лікарям, коли за ним приїхали. Знаєте, він добре зробив, цей старий дивак, інакше Митенька загинув би в .тій лікарні. А старий сказав лікарям: «Якщо ви його не вберегли, то нема чого й забирати. Я не віддам. Добре, що саме до мене прийшов». І дійсно, Митенька відпочив у нього, потім дома, на селі у нас, і зараз уже закінчує свою дисертацію. Скільки книжок перечитав за цей час — страшно сказати!

— Може, йому й не можна так уже перевантажувати себе, — вставив Опанас Васильович, — щоб знову погано не стало?

— Він і слухати про це не хоче, каже, і так через хворобу час загубив, усе хочу надолужити. І уявіть: встигає ще й статті писати. Його дуже цінують в «Русском слове», багато замовляють, і він дуже радіє своїй журнальній роботі. Я, звичайно, воліла б, щоб він ішов своєю науковою стежкою, я певна, що його дисертація про Аполлонія Тіанського матиме високу оцінку, але я не можу протидіяти його захопленню літературною працею, він там доконче потрібний, прямо-таки головний у редакції.

Вона і переживала, згадуючи страшний час Митиної хвороби, і пишалась, як кожна мати, його успіхами, і навіть цікавилась зовсім не цікавим для неї Аполлонієм Тіанським, про якого й Опанас Васильович мало знав. І, звичайно, на його щастя, більше розповідала про свого Митеньку, аніж розпитувала. В її очах усе було нормально. Опанас Васильович приїхав влаштуватися, а Маша поки що лишилась за кордоном і невдовзі теж повернеться.

Опанас Васильович у думках мимоволі порівняв Варвару Дмитрівну з іншою матір'ю — Тетяною Петрівною Пассек. Та теж жила своїми синами, але перевагу він віддав Варварі Дмитрівні. Та й сини вдачею були зовсім різні — Митя Писарєв і Саша Пассек.

Там — сини були при матері. Тут — мати стала при синові, нестримному, неврівноваженому, але самостійному, палкому. Такий молодий, а скільки власних думок і уподобань навіть у кожній рецензії, та хіба в нього рецензії? Запальні статті, які всі з цікавістю чекають і перечитують, хай хоч і не згоджуються! Яку щиру, хорошу статтю, зовсім своєрідну, написав про Марусю! За це вже Опанас з симпатією о співчуттям слухав про нього.