Оксана Иваненко - Марiя

Далеко серйознішим випробуванням і майже ударом була стаття Добролюбова. Хоча, чому «удар»? Адже розрив із «Современником» давно назрівав!

Послужливі люди, які годять і там і тут, повідомили, що «Современник» готує нищівну статтю і цензор навіть дав її прочитати Тургеневу. «Когда же придет настоящий день?» — так звалася стаття Добролюбова. Чому Іван Сергійович тоді так розпалився, образився, прочитавши цю, ще не надруковану статтю з купюрами цензора?

Над цим питанням сушили голови і тоді, й потім, але як там не було — в літературному світі вибухнула сенсація!

Він, Тургенев, справді поставив своєму давньому приятелюсоратнику Некрасову ультиматум: якщо стаття буде надрукована, — він рве з «Современником». Це значило — або він, або Добролюбов і Чернишевський. Добролюбов теж не поступався. Він сказав Некрасову, що, коли мусить у своїх статтях підлещуватися до авторів, незважаючи на свої думки й принципи, — він взагалі не буде писати. Як переживав, хвилювався, умовляв бідний Некрасов!

Він так високо ставив, він любив Тургенева, вони разом починали відродження «Современника», але ж він розумів, що молодий, але твердий у своїх переконаннях Добролюбов не поступиться, і він правий. Некрасов не міг при всій своїй любові до Тургенева втратити Добролюбова і Чернишевського. Він лишився з ними. Вони вели, вони надихали, вони були живою молодою кров'ю «Современника».

Образа у Тургенева не загоювалась, як він не намагався показати перед людьми — о, ці «співчуваючі» друзі, що роздмухують непорозуміння і мають з цього насолоду! — що це для нього не дуже прикро, що він давно на це чекав.

Усі журнали, всі газети друкували й далі рецензії, статті, то захоплені, то обурливі, з приводу роману, з приводу вже надрукованих відгуків. Івану Сергійовичу це здавалось якоюсь епідемією, він не бачив ні кінця, ні краю цьому, але друзям казав:

«Що ж, краще, коли лають, ніж замовчують», та все ж хотілося швидше поїхати, спочити від цього.

Взагалі ця зима була перенасичена подіями. Організували Літературний фонд. Іван Сергійович не міг стояти осторонь, навпаки, він був одним із засновників, і його обрали членом комітету. Це ж була справа літератури! Потім перші читання на користь фонду. Іван Сергійович на першому вечорі виступив з читанням статті «Гамлет и Дон Кихот». Він любив цю свою річ, у ній він виклав своє світовідчуття, свої глибинні думки.

На читаннях несподівано для себе він мав величезний успіх Справді, він зачепив стільки болючих сучасних питань і в «Гамлеті», і в романі. Навіть Добролюбов у своїй статті, яка так схвилювала письменника, писав: «Ми можемо сміливо сказати, якщо вже п. Тургенев порушив якесь питання в своїй повісті, якщо зобразив якусь нову сторону суспільних взаємин, — це може служити запорукою тому, що питання це підноситься в свідомості освіченого суспільства, і ця нова сторона життя починає виявлятися і незабаром з'явиться різко і яскраво перед очима всіх. Тому щоразу при появі нової повісті п. Тургенева постає цікаве питання: які ж сторони життя зображені в ній, які питання зачеплені».

Та трапилась ще одна подія, яка залишила просто-таки огидний слід. Тільки-но встиг журнал надрукувати цей його роман, як письменник Гончаров почав всюди й скрізь натякати, а потім одверто казати, що це плагіат, що Тургенев просто вкрав у нього сюжет: образ художника з «Обриву». Це було безглуздя, всі розуміли це, але не могли його спинити. Іван Сергійович не витримав, — він вимагав або третейського суду, або дуелі. Обійшлося товариським «третейським» судом, який зовні примирив обох письменників.

А тут ще знову обсіли старі хвороби. Особливо лякала хвороба горла, треба було негайно поспішати за кордон.

Цей рік був дуже неспокійним не тільки через його особисті справи.

Коли ж нарешті відбудеться реформа? Тургенев відчував, не слід саме зараз їхати з Росії. Він на власні очі повинен все бачити. І не тільки бачити. Мабуть, знову дорікатиме йому Герцен, як можна людям вільним, не таким, як він, вигнанцям, їхати зараз з Росії!

...Але ж дочка... Але ж Куртавнель...

...І знову Париж. Готель Лафіт на вулиці Байрона. Все незрівнянно комфортабельніше й зручніше, ніж у Спаському, та й у Москві, і навіть у Петербурзі.

Але знову без свого гнізда.

У Петербурзі він багато займався справами Тараса Григоровича Шевченка, власне, його сестер та братів, їхнім визволенням з кріпацтва, що надзвичайно гнітило поета. Тургенев за дорученням Літфонду писав з Кавеліним листа їхньому панові, ставив це питання на засіданні, взагалі щиро турбувався і робив, що міг.