Оксана Иваненко - Марiя

Для Варвари Дмитрівни це був вихід. Прощаючись з Марією, цілуючи її, вона сказала:

— Тепер я буду спокійнішою. Повертайся швидше. Митя тобі також у всьому допоможе, все ж таки чоловічі руки. А ти бережи його.

Митя пішов її проводжати. Вони розмовляли, як близькі родичі, товариші.

— Справді, Машенько, ти мені давай різні доручення, я з такою охотою виконаю все, поки ти приїдеш. Я відчув — ми будемо друзями, справжніми великими друзями. Я чекатиму на тебе нетерпляче.

І він раптом додав таким тоном, що Марія зрозуміла — він усе знає, перед ним нема чого критися:

— Я все зроблю, щоб тобі було легше... Напиши мені обов'язково, — і притиснув її руку до себе міцніше, наче хотів, щоб відчула — вона може на нього спертися.

...А мимоволі він думав усю дорогу — поцілує вона його на прощання? Вона поцілувала. По-сестринському.

— Дякую тобі, Митенько. Коли б ти знав, як мені важко. Тільки йому так сказала. Навіть з Етцелем мовчала.

— Я знаю! — тихо сказав Митя.

Але хіба він міг знати всю безодню її болю?

* * *

Який несприятливий час для повернення на батьківщину! Та хіба вона його обирала?

А втім, хіба легше було на Русі великій і рік тому, і два, і три? І коли б мала вона- силу тепер замислитись та окинути поглядом, що діялося тут за ті роки, що вона жила за кордоном, — хіба можна було б сказати: от краще вона б повернулася тоді, Отоді було не так важко.

Правда, перший час після реформи немов забуяли свіжі вітри, прокинулись нові сили, нова молодь росла по всіх усюдах, тяглася до знання, до праці, до боротьби за права і людське життя знедолених.

Палкі шістдесяті роки! Вони увійшли в історію російського народу бадьорим весняним світанком, славними іменами... Але ж, але ж... Як швидко зрозуміли всі, крім тих, хто не хотів розуміти, що разом з невеличкими подачками, які давала ліва рука уряду, права затискувала ще жорстокіше і невблаганно виривала з когорти одчайдушних бійців то одного по одному, а то й цілими купами. Кожен рік позначався вразливою білою.

1861 рік. Смерть Тараса Григоровича Шевченка. Що ж, що формально — від хвороби? Та чи не все злощасне життя, заслання, знущання, поневіряння довели його до могили у сорок сім років? Усім це було зрозуміло. А восени того ж року — смерть Добролюбова.

Увесь цей рік по всій імперії — селянські заколоти. Студентські хвилювання по всіх університетських містах.

Арешти. Заслання. Кари.

1862 рік. Арешт Чернишевського. Красовського. Михайлова. Писарєва. Тимчасова заборона прогресивних рупорів — «Современника» та «Русского слова».

Арешти. Заслання. Кари.

1863 рік. Вже й «Основа», перший український журнал, припинив своє існування. А міністр внутрішніх справ горезвісний Валуев видав циркуляр про заборону видання книжок українською мовою, якщо це не художня література, та й для художньої літератури були створені посилені цензурні рогатки. У таємному ж листі до міністерства народної освіти цей «ліберальний», як він себе вважав, міністр Валуев писав: «...ніякої малоросійської мови немає і бути не може».

Усе «тайне» стає «явним». Не тільки явний циркуляр, але й про лист знали всі, і увійшли вони в історію української літератури ганебними віхами.

А тоді, в ті роки, відчули на собі ці розпорядження усі українські письменники, усі видавці, усі вчителі, увесь народ.

І, звичайно, особливо гостро відчула це українська письменниця — Марко Вовчок.

(Бідна Марія! Вона це відчула не лише як соціальне лихо, а як і своє особисте: адже перед тим запропонували їй українські діячі, про цс з нею говорив Василь Білозсрський, коли була вона в Петербурзі наприкінці шістдесят другого року, — щоб заходилася вона працювати над історією України для дітей; і скільки планів уже виникло тоді у неї з приводу популярних книжок українською мовою для шкіл, для простого народу).

Той же шістдесят третій рік. «Рухавка» — невдале, приречене на страшний кінець польське повстання. Загибель сотень молодих життів. Розправа Муравйова, посланого на придушення повстання, який сказав: «Я не з тих, кого вішають, я з тих, хто вішає!» Скількох же він перевішав!

А серед повішених, серед закатованих, засланих, загиблих у сутичках — скільки знайомих і друзів Марії!

Арешти. Заслання. Кари.

1864, 1865 роки. Ще дужчі утиски цензури.

Арешти. Заслання. Кари.

1866 рік. Постріл Каракозова в імператора Олександра II. Яка страшна розправа з усіма причетними і непричетними! Недарма на розслідування і ведення справи був викликаний до Петербурга Муравйов-вішатель. Ну, вже він і розправився!