Оксана Иваненко - Марiя

Вона про це й не думала, коли йшла до Етцеля. Хоча б мати якийсь заробіток і тут, за кордоном. Що ж, нехай не одразу пощастить їй і шлях її не буде гладким та легким. Хіба вона злякається роботи?

Марія сіла за переклад французькою мовою двох своїх казок для дітей — «Дев'ятеро братів-розбійників та десята сестричка Галя» і «Невільнички», казки, присвяченої Богдасеві, яку він дуже любив. Вона зробила переклад швидко й легко, адже сама була господаркою своїх вигадок, образів, сюжету.

Було цікаво перекладати, але ж коли вона наче оглядалася на все, що оточувало тут, на друзів-ровесників Богдася, на всі умови життя — вона починала боятися, що й ці казки надто далекі для французького юного читача. Вона й сама не знала раніше, як усім корінням зв'язана вона з тою далекою землею, що звалася «Україною»!

І в той же час їй не хотілося дуже перероблювати, пристосовувати. їй хотілося, щоб тут пізнали про незнану Україну, знали, що є такий одчайдушний народ, є такий могутній Дніпро й наддніпрянські гори, і чудові ліси й степи.

Ці казки виходили вже російською мовою у її власному перекладі, і навіть строгий Салтиков-Щедрін похвалив їх. Він писав: «...вважаємо, що читання їх дасть користь. Не зле вводити дітей у світ справжнього героя і нефантастичних нестатків; не зле малювати перед ними постаті трохи суворі, але чесні й сильні на зразок Остапа у «Невільничці».

Значить, головне її бажання досягнуто. Він, суворий Михайло Євграфович, схвалює, що в творах для дітей вона не пішла звичайною доріжкою багатьох письменників. З якою втіхою читала вона з самого початку його статті: «Ми взагалі без особливого захоплення дивимося на велике поширення у нас так званої дитячої белетристики, але вже якщо участь її в справі виховання внаслідок різних умов визнається необхідною, то думаємо, що казки Марка Вовчка задовольнять цю потребу значно краще, ніж так звані моралістичні оповіданнячка, які становлять теперішній фонд нашої дитячої літератури і в яких розказується, що Ваня був грубіян і за це його не пустили гуляти після обіду, а Маша була розумненька і за це їй дали яблуко».

Звичайно, були й серйозні зауваження, над якими треба було серйозно замислитись. Може, він був правий, коли писав, що «спочатку драма, а потім водевіль», і турків у казці він назвав «балетними». Але ж основні її задуми зрозумів такий вимогливий критик!

Марія уже не хотіла відбирати час у Етцеля і просто надіслала йому ці казки, схвалені Щедріним, на rue Jacomb, де була його квартира, така відома усім письменникам.

Етцель і цього разу не затримав відповіді. О! Це був зовсім не Василь Білозерський, який місяцями не міг їй відповісти.

«Chиre madame! — він уже їй як знайомий писав: «дорога мадам», — я прочитав «Галю» і «Невільничку» і вважаю за можливе надрукувати в журналі першу з цих двох речей».

Марія полегшено зітхнула. Хай хоч одну. Аби почати, адже добрий початок — половина діла!

«...З другою казкою важко...» — а другу вона любила дужче! Ну, нічого.

«Там є прекрасні місця напочатку, але не наприкінці. Для нас вона надто «чужоземна», навіть трохи дикувата. Все це мені здається дуже гарним і цікавим, але така національна своєрідність може піти на шкоду якості твору й зробити його доступним лише невеличкій кількості французьких читачів».

У глибині душі її радувало, що у творах, написаних тут, не загубилась «національна своєрідність», але, звичайно, треба подумати ще над добором для перекладів.

Етцель радив, як професіонал-письменник і видавець:

«Хотів би я, щоб у «Галі» рішення братів стати розбійниками було наслідком фізичного покарання, тобто актом, який може обурити й виправдати навіть найзлочинніші рішення, викликані почуттям помсти. Якщо цього не буде. Ваші дев'ятеро братів перестануть цікавити в ту хвилину, як тільки вони стануть розбійниками».

Може, справді, те, що цілком зрозуміло у нас, тут потребує іншого висвітлення і виправдання?

Він пише: «У мене одна мета — зробити Вас популярною у Франції. Ви передасте мені все, що перекладете. Я краще, ніж Ви, відберу, що може підійти...

В усьому цьому, що я написав, не шукайте відтінків, які можуть Вас розхолодити. Я видам книгу Ваших творів, це безперечно, але туди мусять увійти речі, що найбільше підходять для французьких читачів».

Він повідомляв, добрий Етцель, що написав листа видавцеві Вольфу у Санкт-Петербург з приводу її перекладів з французької мови — книжок, що друкує тут він.

Він певний, що днів за вісім-десять одержить відповідь. «Я буду щасливий, якщо Ви візьметеся за переклади, які не потребуватимуть у Вас великої затрати творчих сил, і хотів би поспраижньому допомогти Вам».