Марі Д’Онуа - Чарівні казки

Після концерту під шатром із срібного газу, підв’язаного намистом із перлів, з’явились чудові страви. Шатро було повністю відкрите з боку моря, що межувало в цьому місці з лісом; воно було освітлене безліччю світильників із блискучих діамантів, сяйво яких могло позмагатися із сонячним промінням. У цьому світлі придворні німфи звернули увагу Чарівливої на напис біля входу в шатро, викарбуваний золотими літерами на рубіні незвичайних розмірів. Його підтримували дванадцять маленьких амурчиків, які одразу полетіли геть, тільки-но королівна прочитала такі вірші:

Свято тривало, і королевич Арістон був радий тому, що полонив увагу королівни, якщо не може полонити її серце. Однак незабаром він був позбавлений навіть цієї скромної втіхи, бо всі захопились дивовижним видовищем у морській далині. Якийсь незвичайний предмет наближався до берега. І ось усі побачили, що це закрита з усіх боків альтанка, сплетена з миртового і лаврового гілля, яку з великою швидкістю рухали безліч крилатих риб. Це видовище було тим паче несподіваним для королівни, що раніше вона ніколи не бачила кольору такого, який мала альтанка. Фея, передбачаючи, що подібний колір може завадити її племіннику, повністю виключила його із забарвлення свого острова.

Королівна горіла нетерпінням (що видалося Арістону поганим передвістям для його кохання), бажаючи, щоб альтанка скоріше пристала до берега. Чекати на це довелося недовго, бо крилаті риби вмить домчали її до підніжжя скелі, де й зупинилися, ще більше розпалюючи цікавість юної королівни і всього двору.

Альтанка розчинилася, і звідти вийшов юнак надзвичайної краси; на вигляд він мав років шістнадцять чи сімнадцять. Його вбрання складалося з кількох миртових гілочок, переплетених гірляндою з різнобарвних троянд. Прекрасний незнайомець був здивований не менше, ніж усі інші: краса Чарівливої не дозволяла йому милуватися чимось іншим, хоча саме блиск свята привабив його до цієї скелі. Він наблизився до королівни з граціозністю, яка могла зрівнятися лише з її витонченістю.

«Мене так вразило, — мовив він, — те, що я побачив на цьому березі, що я не можу висловити свого захоплення. Чи може бути, — вів він далі, — щоб у вас, богині краси, не було храмів на усій землі? Які чари ховають вас від смертних?»

«Я зовсім не богиня, — відказала Чарівлива, трохи почервонівши, — а лише нещасна королівна, вивезена з володінь мого батька короля, щоб уникнути сама не знаю якого лиха, напророченого мені тоді, коли я з’явилася на світ».

«Як на мене, вас треба боятися більше, ніж фатального впливу планет на вашу прекрасну долю, така довершена краса мусить перемогти будь-які незгоди. Я відчуваю, що її могутність безмежна, — додав він, зітхаючи, — бо вона в одну мить здобула перемогу над серцем, що, як я думав, назавжди залишиться байдужим. На жаль, люба пані, — провадив він, не даючи їй змоги відповісти, — я змушений залишити цю чарівну місцину, де я побачив вас і назавжди втратив спокій. Незабаром я повернуся сюди, якщо бог кохання буде до мене прихильним».

З тими словами юнак повернувся до своєї альтанки і швидко зник з очей.

Ця пригода так приголомшила і засмутила королевича Арістона, що спочатку він навіть втратив мову: адже через такий же дивний, як і непередбачений, випадок у нього з’явився суперник, і цей суперник видався йому аж надто привабливим. До того ж він, здається, побачив у прекрасних очах королівни, коли та слухала незнайомця, ту саму млість, якої він так палко, але марно домагався. Охоплений відчаєм, якого він усе ж таки не наважувався виказати, королевич відвів Чарівливу до палацу, де вона провела частину ночі у спогадах про цю приємну подію. Обставини тієї зустрічі на прохання королівни безліч разів переповіли придворні німфи, ніби сама вона не була при цьому присутня.

Тим часом королевич Арістон попрямував за порадою до всезнаючої феї, сподіваючись знайти який-небудь таємний засіб, щоб заспокоїти нестерпний біль свого серця, але вона не мала ліків від ревнощів, і кажуть, до цього часу їх так і не знайшли. Королевич і фея почали чаклувати з подвоєною силою, щоб перешкодити поверненню на острів такого небезпечного для їхніх намірів незнайомця, який видався їм чаклуном. Вони оточили скелю жахливими чудовиськами, і ті захопили більшу частину моря. їхня лють, підсилена чаклунським впливом, давала Арістону і феї цілковиту певність у тому, що ніхто не зможе відняти в них прекрасну королівну, адже вони так палко бажали будь-що утримати її біля себе. А Чарівлива ще дужче відчула принадність прекрасного незнайомця, засмучена перешкодами, які поставили на його шляху фея з небожем. Вона вирішила помститися за це принцу Арістону своєю ненавистю — найстрашнішою для того карою. Принц був невтішний, бо накликав на себе ненависть королівни своєю пристрастю, котра, як він вважав, мала розбудити протилежні почуття.