Марі Д’Онуа - Чарівні казки

Фея мала племінника і любила його з невимовною ніжністю. Він був того ж віку, що й Чарівлива, навіть народився в один день з королівною. Простежуючи по зірках його долю, фея побачила: вони обіцяють йому те ж саме, що й королівні, тобто повне щастя за умови, коли ніщо не порушить вірність першим почуттям. Однак їй легше було повірити у незмінність його почуттів, ніж у щасливу долю. Для того, щоб він закохався і був вірним своїй обраниці, досить було лиш показати йому Чарівливу. Отже, фея сподівалася, що залицяння юного королевича одного чудового дня зворушать серце Чарівливої. Він був сином короля, брата феї, мав приємну зовнішність і манери, а в юної королівни не тільки не було коханого — вона взагалі не бачила жодного чоловіка з того часу, як оселилася на скелі-острові. Фея тішила себе надією, що те кохання буде взаємним. Отже, вона перенесла королевича, якого звали Арістоном, на ту ж скелю, що правила прекрасній Чарівливій за палац і в’язницю. Він побачив королівну тієї миті, коли вона разом із придворними дівчатами, гуляючи у лісі гіацинтів, плела вінок. Фея заздалегідь повідомила королівну про приїзд Арістона й розповіла про нього все, що могло представити його з найкращого боку і навіть примусити покохати. Та цього разу вона помилилась: після появи Арістона фея не помітила в прекрасних очах королівни того збентеження і подиву, які звичайно є передвісниками ніжної пристрасті. Що. ж до королевича, то сподівання справдились: він палко закохався в Чарівливу. Та й справді, неможливо було бачити її і не обожнювати. Ніколи ще чарівність і краса не поєднувалися так чудово, як в рисах милої королівни. Колір її обличчя був напрочуд гарним, а темне волосся ще виразніше відтіняло його свіжість. Вона мала чарівний рот, а зуби — біліші за перли. У найкращі в світі чисті блакитні очі неможливо було не закохатися. Зросту вона була не дуже високого, але стан мала щонайдовершеніший. Усі її рухи відзначалися надзвичайною грацією, все, що вона робила, все, що говорила, подобалося однаковою мірою. Принцесі досить було однієї усмішки, єдиного слова, щоб засвідчити — розум її такий же принадний, як і зовнішність. От якою і ще в тисячу разів привабливішою, ніж я її змалювала, була Чарівлива. Як же міг Арістон не закохатися в неї з усією жагою молодої пристрасті! Та королівна не звертала уваги на його залицяння, була байдужою до королевича. Фея помітила це й відчула таку прикрість, що перевершити її міг лише біль самого Арістона. Вона побачила по зірках: той, кому дістанеться Чарівлива, матиме владу на землі і на морі. Тому честолюбна фея палко бажала, щоб її племінник зворушив серце королівни. Арістон прагнув того ж самого заради свого кохання. Тоді фея вирішила: якщо королевич буде посвячений в її науку не гірше за неї, то, можливо, знайде спосіб стати для Чарівливої жаданим.

Проте фея, сама нікого не кохаючи, не відала, що секрет сподобатись можна віднайти далеко не завжди, хоч би яким жагучим було прагнення це зробити. Отже, за короткий час вона навчила принца Арістона усім тим премудростям, що відомі тільки феям. Проте він вивчив їх без особливої втіхи і лише тому, щоб зарадити цим своєму коханню. Королевич почав влаштовувати за їхньою допомогою найрізноманітніші свята на честь Чарівливої. Вона була в захопленні від чудових вигадок і навіть дозволяла собі іноді похвалити найшляхетніші розваги з тих, що винаходив заради неї закоханий королевич, проте загалом сприймала його турботи й увагу як належну данину своїй красі і вважала, що винагороджує його достатньо, приймаючи їх без гніву. Арістон був у відчаї, бо його почуття залишалися без відповіді, та незабаром мусив визнати, що час, коли він з повною на те підставою скаржився на долю і так гостро відчував незгоди кохання, був усе ж таки найщасливішим відтинком життя.

Через рік після свого приїзду на острів він вирішив відсвяткувати той пам’ятний день, коли вперше побачив Чарівливу. Увечері він влаштував на її честь свято в лісі гіацинтів. У найвіддаленіших куточках лунала чудова музика, хоча ніхто не знав, звідки долинають ці приємні звуки. Усе, що виконували невидимі музики, оспівувало ніжну любов Арістона до королівни. Вони закінчили свій незвичайний концерт словами, які повторили декілька разів: