Марі Д’Онуа - Чарівні казки

Королівна не могла отямитись від подиву, але, зрештою, покликала придворних дам, які прислуговували їй. Побачивши стіл і кошики, придворні були вражені не менше за Іміс. Король, королева і Філакс також поспішили до неї, принцеса розповіла їм про все, а втім, не згадуючи про послання закоханого. Вона вирішила, що мусить розповісти про це одному лише Філаксу. Усі роздивлялися таємничі кошики, вщерть наповнені коштовним камінням надзвичайної краси й цінності, що викликало найбільше здивування присутніх. Королівна не захотіла навіть доторкнутися до них і, вибравши мить, тихенько наблизилась до. Філакса і дала йому смарагд із пелюсткою троянди. Королевич дуже засмутився, прочитавши листа свого суперника. Щоб заспокоїти принца, Іміс розірвала пелюстку у нього на очах. Та якою дорогою ціною мусила вона заплатити за цей вчинок!

Протягом кількох наступних днів королівна нічого не чула про Поганина і вже тішила себе думкою, що її зневага охолодила його пристрасть; Філакс жив тією ж надією. Як завжди, королевич поїхав на полювання. Він зупинився на самоті біля джерельця, щоб освіжитися студеною водою. При ньому був смарагд, подарований королівною. Із задоволенням згадуючи про цю жертву, він вийняв його з кишені, щоб роздивитися ще раз, та смарагд одразу ж вислизнув у нього з рук і, ледь торкнувшись землі, перетворився на візок. Із джерельця вийшли два крилаті чудовиська й самі впряглися у візок. Філакс дивився на них без страху, бо не знав такого почуття. Та все ж захвилювався, коли якась нездоланна сила перенесла його до смарагдового візка і той одразу ж знявся в повітря. Крилаті чудовиська з надзвичайною легкістю помчали принца невідь-куди. Настала ніч; після марних пошуків Філакса у лісі мисливці повернулися до палацу, сподіваючись, що він уже там. Але в палаці його теж не було. Ніхто не бачив королевича з того часу, як він поїхав на полювання. Король наказав відновити пошуки. Весь двір поділяв його занепокоєння; обшукали ліс, околиці й повернулися лише на світанку, не знайшовши жодних слідів королевича. Іміс провела безсонну ніч, охоплена відчаєм через втрату коханого, марно намагаючись знайти цьому пояснення. Вона вийшла на терасу, зустрічаючи тих, хто їздив на пошуки Філакса, але їй сказали, що доля його невідома. Іміс знепритомніла, її віднесли до покоїв, і одна з жінок, що поралась біля неї, вкладаючи у ліжко, зняла з голови принцеси султан із конвалій, який оберігав її від чаклунських чар. Ледве його було знято, як кімнату огорнула темна хмара, і Іміс зникла. Від такої втрати короля з королевою охопив невимовний відчай.

Прийшовши до тями, королівна побачила, що перебуває в кімнаті з барвистих коралів, а підлога вистелена перламутром. Її оточували німфи, прислуговуючи з глибокою шанобливістю. Вони були вродливі, одягнені у пишні вишукані шати. Іміс одразу ж запитала, де вона.

«Ви там, де вас обожнюють, — відповіла одна німфа. — Вам нема чого боятися, прекрасна королівно, ви знайдете тут усе, чого тільки забажаєте».

«Отже, Філакс тут, — вигукнула принцеса, і її очі радісно заблищали, — найбільше щастя для мене — бачити його».

«Ви надто довго пам’ятаєте невдячного, — відгукнувся тоді Поганин, який раптом з’явився перед нею. — Королевич покинув вас і не гідний більше вашого кохання, забудьте прикрощі, володарюйте в цьому краю, прекрасна королівно, і незліченні скарби, і всі можливі розваги до ваших послуг». Іміс відповіла на промову Поганина лише потоком сліз. Він пішов, боячись ще більше роз’ятрити її серце. Німфи залишилися біля королівни й намагалися розрадити своїм піклуванням. їй подали чудовий обід, але вона відмовилась від страв; однак наступного дня бажання побачити Філакса збудило в ній потяг до життя. Вона поїла, а щоб розвіяти тугу, німфи показали їй палац. Він був із блискучих скойок та різноколірних коштовних камінців, що справляло незабутнє враження; стояли в ньому меблі із щирого золота — витвір чарівного мистецтва фей. Показавши Іміс чудовий палац, німфи повели ЇЇ в сад, красу якого неможливо описати. Там вона побачила блискучу карету, запряжену шестериком оленів, якими правив карлик. Її запросили до карети, Іміс підкорилася, німфи сіли поряд з нею. Їх повезли на берег моря, де одна німфа розповіла Іміс, що на цьому острові царює Поганин, який зробив з нього завдяки своєму чарівному мистецтву найпрекрасніше місце на світі. Розповідь німфи перебили звуки музики. Все море було вкрите маленькими кораловими човниками вогненного кольору, наповненими усім тим, чим може порадувати чудове морське свято. Серед маленьких човників вирізнявся своїми розмірами один, де перлами були викладені вензелі Іміс. Його тягнули два дельфіни. Човен наблизився до берега. Королівна увійшла в нього разом із німфами, й тієї ж миті перед нею з’явилася вишукана страва, а з човників довкруг полинула чарівна музика. Усі оспівували лише її, та ніщо не втішило Іміс. Вона знову сіла в карету й повернулася до палацу, охоплена невимовною тугою. Увечері Поганин з’явився знову. Він побачив, що королівна байдужіша до нього, ніж будь-коли, та це не збентежило його: він мав надію на своє терпіння і вірність. Чарівник іще не знав, що найстійкіші в коханні далеко не завжди найщасливіші. Щодня він влаштовував на честь королівни свята, розваги, вони викликали захоплення у всіх присутніх, крім тієї, заради якої усе це робилося. Іміс хвилювала лиш розлука з коханим.