Після цих слів Розумниця почула, що королевич, який у нестямі впустив свою шпагу, шукає її на підлозі, маючи намір порахуватися з життям. Не бажаючи, щоб він вчинив таку дурницю, вона закричала:
«Королевичу, я жива. Ваше добре серце дозволило мені передбачити каяття і своїми безневинними хитрощами я позбавила вас від здійснення злочину».
Тут Розумниця розповіла Милому Для Очей про свою обачливість і хитрість із солом’яним опудалом. Королевич невимовно зрадів, уздрівши королівну живою і здоровою. Він був безконечно вдячний їй за те, що вона врятувала його від тяжкого злочину. Королевич не розумів, як міг виявити таку слабкість і не бачити нікчемності злощасних обіцянок, до яких його приневолили хитрощами. Адже коли б Розумниця не мала міцного переконання в тому, що обачливість — мати безпеки, то загинула б, а її смерть спричинила б загибель Милого Для Очей.
Тож хвала обачності й самовладанню! Вони вберегли подружжя від згубних нещасть для найприємнішої на світі долі. Розумниця і Милий Для Очей прожили довгу низку щасливих днів у доброчесності й блаженстві, які неможливо змалювати.
Жили собі в давні часи король із королевою, які вели досить самітницький спосіб життя. Бог дарував їм сина і чарівну дочку. Маленьку королівну назвали Прекраснорукою, бо в неї справді були дуже красиві руки. У звичаях того часу було звертатися по допомогу до фей, коли великим королевам наставав час народжувати дітей, одначе король, зневажаючи їхнє чаклунство і добре розуміючи, як небезпечно зазирати у майбутнє, суворо заборонив радитися з феями стосовно долі Прекраснорукої, що невимовно їх розлютило. Королева любила дочку надзвичайно ніжно і щоразу глибоко сумувала, коли думала про те, що одного чудового дня заміжжя милої королівни розлучить їх. Тому невдовзі зрозуміла: не зможе заспокоїтись, якщо не дізнається про подальшу долю своєї дочки. Це спонукало королеву, не зважаючи на сувору заборону короля, таємно зустрітися з феєю, яка жила в сусідніх горах і звалася Лігурдою. Фея відзначалася вельми злою натурою і, бажаючи помститися королеві за те, що та ніколи не запрошувала бути присутньою при народженні своїх дітей, прийняла її у зачарованому палаці, оздобленому золотом і лазур’ю. Після того як королева виклала їй мету свого візиту і вельми поштиво попросила повідати про долю Прекраснорукої, Лігурда досить гордовито відповіла, що та даремно клопочеться про щастя дочки, бо її обміняють на іншу королівну, але обидві вони будуть нещасливими, лише з тією відмінністю, що лиха Прекраснорукої триватимуть набагато довше. Вона вийде заміж за королевича, а той понад усе любитиме птахів, особливо одного червоного птаха, який принесе королівні багато прикростей. їй доведеться довго терпіти всілякі приниження, викликані довгою безплідністю, підданці повстануть проти неї, а родичі підуть на неї війною, і, нарешті, якесь чудовисько розірве нещасній утробу і зжере. Слова феї немов удари кинджала пронизали серце бідолашної королеви, і вона, знепритомнівши, впала біля ніг Лігурди. Навіть не потурбувавшись про те, щоб привести її до пам’яті, фея лише перенесла королеву в такому стані на ложе чоловіка.
Король, що навіть не помітив відсутності дружини, був дуже здивований, побачивши її непритомною. Він покликав на допомогу і насилу привів дружину до тями, після чого взявся розпитувати про причину недуги. Але замість відповіді королева залилася сльозами, і королю вдалося розібрати у зливі схлипувань і ридань, що вона від усього серця бажала б, аби дочка ніколи не з’являлася на світ. Трохи заспокоївшись, королева розповіла чоловікові про лихі пророцтва феї, але король лише посміявся над її страхами, запевняючи: усе це лише приверзлося їй уві сні. Однак королева, яка дуже виразно пам’ятала все, про що говорила фея, була невтішною. Вона покликала Прекрасноруку, поцілувала її, обливаючись сльозами, і благала ніколи не виходити заміж. Королівна запевнила матінку в тому, що завжди буде покірна її волі, й королева, ніжно обнявши гаряче любиму дочку, повідала про нещастя, передречені злою Лігурдою, додавши: вона легко може уникнути їх, якщо назавжди залишиться дівчиною.
Тим часом чимало знатних королевичів, почувши про красу і дивовижні достоїнства королівни Прекраснорукої, надіслали своїх послів просити її руки, але королева завжди відмовляла, залишаючись невблаганною перед проханнями, які сипалися звідусіль. Королівна ж, натурою вельми схожа на батька, не вірячи в те, що всі пророцтва фей обов’язково збуваються, марно намагалася переконати матір і, зрештою, вирішила познайомитись з іншою феєю на ім’я Клеранс, яка мала репутацію доброї чарівниці, щоб за її допомогою якомога більше дізнатися про секрети фей і, коли вдасться, уникнути передреченої Лігурдою згубної долі.
Читать дальше