Марі Д’Онуа - Чарівні казки

Щоб належно це здійснити, фея повела їх до однієї з галерей свого палацу, де відтворювалась історія незліченної кількості знаменитих жінок, уславлених завдяки своїй доброчесності й працелюбству. Чарівне мистецтво феї вдихнуло життя у ці зображення, вони рухались і перебували в невпинних клопотах з ранку до вечора. Усюди красувались девізи, що прославляли доброчесних жінок, і обидві сестри з болем та приниженням порівнювали тріумф цих героїнь із тією жалюгідною долею, на яку прирекла їх злощасна необачність. Фея ще більше засмутила королівен, вельми суворо сказавши, що коли б вони були так само зайняті справою, як ті, зображення котрих бачать, то не припустилися б згубної помилки, оскільки неробство — батько всіх пороків і джерело всіх нещасть. Отож фея підсумувала: аби не допустити надалі такого лиха і щоб сестри надолужили втрачене, вона знайде для них належне заняття.

І справді, вона примусила королівен взятися до найважчої і найбруднішої роботи: не жаліючи їхньої ніжної шкіри, посилала на город рвати горох і полоти бур’яни.

Охоплена відчаєм від такого невідповідного її нахилам способу життя, Безтурботна померла від смутку і втоми. Балакуха через деякий час зуміла втекти серед ночі з палацу феї, але розбила собі голову об стовбур дерева і померла на руках у селян.

Добросерда Розумниця гірко оплакувала сумну долю сестер, аж раптом, поглинута своєю скорботою, дізналася, що королевич Милий Для Очей попросив її руки у батька, і той дав на це свою згоду, навіть не попередивши дочку, бо в ті часи взаємна прихильність молодят менш за все бралася до уваги при укладанні шлюбу. Почувши цю новину, Розумниця затремтіла: мала всі підстави боятися, що ненависть Підступного перейшла до серця молодшого брата, який ніжно його любив і тепер хоче одружитися з нею лише для того, аби принести жертву заради померлого брата. Стривожена королівна рушила просити поради в мудрої феї, яка шанувала її так само глибоко, наскільки сильно зневажала Безтурботну і Балакуху. Фея не побажала розкрити перед Розумницею її майбутнє, лише сказала їй:

«Королівно, ви мудра і обережна особа, до цього часу ви вміли правильно вибрати належну манеру поведінки, бо ніколи не забували, що обачливість — мати безпеки. Дотримуйтесь і надалі цього важливого правила і будете щасливі навіть без допомоги мого мистецтва».

Не діждавши від феї інших пояснень, Розумниця повернулася до палацу надзвичайно схвильована.

Через кілька днів за дорученням королевича Милого Для Очей з королівною взяв шлюб посол його держави і повіз до чоловіка в напрочуд пишному екіпажі. Розумницю з почестями зустріли у двох перших містах королівства Милого Для Очей, а в третьому вона побачила і самого королевича, який виїхав їй назустріч за наказом свого батька. Усі з подивом завважили: королевич ставав дедалі сумніший з наближенням весілля, якого, здавалося, він так палко очікував спочатку. Це викликало занепокоєння самого короля, котрий і надіслав сина зустріти королівну. Той підкорився вельми неохоче.

Побачивши свою наречену, Милий Для Очей був вражений її чарівністю, він зробив їй комплімент, але так плутано, що обидва двори, які чудово знали дотепність і галантність королевича, вирішили, що той втратив самовладання, засліплений красою королівни. Усе місто потрясали радісні вигуки, всюди лунала музика, спалахували фейерверки. Нарешті, після чудової вечері вирішили одвести молодих до їхніх покоїв.

Розумниця ніколи не забувала настанов феї і дещо замислила. Вона підкупила одну з жінок, яка мала ключі від комірчини у призначених для неї покоях, і звеліла принести туди міхур, соломи, овечої крові і тельбухи тварин, м’ясо яких з’їли за вечерею. Потім королівна під якимось приводом проникла до комірчини й зробила з соломи опудало, в середину якого помістила тельбухи і міхур з кров’ю, після чого одягла його в жіночу білизну і нічний чепець. Закінчивши цю милу ляльку, Розумниця повернулася до гостей, а через деякий час молодят відвели до їхніх покоїв. Коли туалету було відведено стільки часу, скільки належить, фрейліна забрала світильник і пішла собі. Розумниця одразу ж кинула на ліжко опудало, а сама заховалася в куточку. З’явившись і кілька раз голосно зітхнувши, королевич схопив шпагу і простромив тіло удаваної Розумниці. Тієї ж миті відчув, як бризнула кров, і побачив, що жіноче тіло на ліжкові лежить непорушно.

«Що ж я наробив! — вигукнув Милий Для Очей. — Як! Після таких жорстоких терзань, після численних вагань — чи додержувати своєї обіцянки, погоджуючись на злочин, я забрав життя у найпрекраснішої з королівен. Адже я з’явився на світ, щоб кохати її! Був зачарований нею, як тільки побачив, проте не мав рішучості порушити слово, яке засліплений лютою ненавистю брат виманив у мене негідними хитрощами. О, небо! Чи можна тільки помислити, аби карати жінку за її доброчесність! Так от, Підступний, я здійснив твою негідну помсту, а зараз хочу помститися за Розумницю своєю смертю. Так, прекрасна королівно, нехай та сама шпага…»