Йоганн Гете - Фауст

Канцлер
Природа й дух противні християнам,
За них горіть невірам окаянним
Доводиться недарма на кострах.
Природа — гріх, а дух — нечиста сила,
Що сумніви потворні породила
Благочестивому на страх.
У нас є інші дві підпори,
Що проти злої непокори
Завжди за цісаря стоять;
Це — духовенство та лицарство,
Що їх уміє вдячне царство
Маєтностями дарувать.
Простолюдці, до лиха звичні,
Буває, опором стають:
То чаклуни все єретичні
Село і місто нам псують.
Ти, певно, з ними накладаєш,
Як блазень, блазнів поважаєш,
Зухвалі жартики пускаєш,
Щоб їх сюди якось втягнуть.

Мефістофель
Що ви учений муж, я пізнаю нараз!
Чого не мацнете — далеко те од вас,
Чого не візьмете — того нема зовсім,
Чого не злічите — числа немає в тім,
Чого не зважите — не важить та вага,
Чого не виб'єте — не варто ні шага.

Цісар
Знов пащекує без угаву блазень…
Навіщо ця великопісна казань?
Обридли вже мені оті «чого»;
В нас золота нема — дістань його!

Мефістофель
Знайду я те, що кожен з вас шука;
Це річ легка і воднораз важка.
Скарби самі нам не дадуться в руки,
Доводиться удатися на штуки,
Зміркуйте лиш: в страшну ту давнину,
Як орди скрізь проносили війну,
То люди всі, лякаючись навали,
Своє добро по тайниках ховали,
За римлян теж таке завжди велось,
Та й дотепер, можливо, дотяглось.
І все те у землі лежить, мов на схороні,
І, як сама земля, належить теж короні.

Підскарбій
Хоч дурень він, а добре зміркував;
Так, це одне із цісаревих прав.

Канцлер
То біс сильце із золота вам ставить,
Щоб пагубу незміряну направить.

Підчаший
Аби він дав потрібний нам запас,
То хай вина впаде уже й на нас.

Воєначальник
Розумний дурень, зна, що обіцяти:
Аби де взять — не гребують солдати.

Мефістофель
Не думайте, що я вас одурив;
Спитайте мудреця без зайвих слів.
Він астролог, часу ходу пильнує,
Хай скаже тут, що небо нам віщує.

Гомін у юрбі
Два шахраї… Один то грець…
Край трону дурень… І мудрець…
Та сама пісня… знана всім…
Той шепче щось… А той за ним…

Астролог
(говорить те, що йому підшіптує Мефістофель)
Над нами Сонце щиро золоте;
Меркурій-вісник нагороди жде;
Венера, нам зичлива кожну мить,
І рано й вечір любо всім зорить;
Цнотливий Місяць химерує знов;
Марс хоч не прийде, то стенає кров;
Юпітер сяє всіх світил ясніш;
Сатурн великий, хоч заледве вздриш.
Він як метал і небагато варт,
А на вазі заважить не на жарт.
Як Сонце з Місяцем зійдуться враз,
То срібло й золото — щасливий час!
А інше все прийде само тоді —
Двірці, сади, красуні молоді,
І все це дасть один великий муж,
Він зробить те, що з нас ніхто недуж.

Цісар
Це все я чую удвійні,
Але ж не віриться мені.

Гомін у юрбі
Що він плете?.. Це щось не те…
Це чортівня… Одна бридня…
Чували вже… Чекали вже…
Ізнов обман… Пуска туман…

Мефістофель
Стоять, бурмочуть щось там знишка
І ніби віри нам не ймуть;
Тому згадалась чорна кішка,
Той дума папороть добуть,
Той хоче якось змудрувати,
А той на чари наріка,
А й їм часом лоскоче в п'яти,
Хода стає чомусь хитка…
То, знайте, дія невмируща
Природи таємничих сил
Струмує, мов вода живуща
З глибин найглибших, як з могил.
Коли занило в тебе тіло
І пояс раптом засвербів, —
Бери лопату, рийся сміло
І докопаєшся скарбів.

Гомін у юрбі
У мене ниє тіло все…
А мною трясця мов трясе…
У мене поперек свербить…
Мені за спиною знобить…
Це все недурно, так і знай,
Що тут скарбів хоч одбавляй.

Цісар
Словами годі вже блудити!
Ні, нас на місце те веди ти,
Вкажи, де скарб копать, скоріш! [57] Вкажи, де скарб копать, скоріш! — За народною легендою, Фауст, користуючись магією, вмів знаходити скарби. Тут ця функція передана Мефістофелю. У Гете є жартівлива балада «Шукач скарбів» (1797).
Своєю власною рукою
Займусь роботою такою;
А брешеш — то таке укою,
Що в пекло зразу полетиш!

Мефістофель
Без тебе можу полетіти.
Та трудно все й перелічити,
Що де сховалось, нічиє.
Буває, в полі бідний ратай
Виорює в горщечку скарб багатий;
Перш думає, що в нім селітра є,
А згодом бачить, радістю пойнятий,
Що золото там щире виграє!..
А скільки є незнаних склепів,
Підвалів, хідників, вертепів,
Куди знаючий хід проб'є!
Там, в глибині, в підземнім світі,
Мовчанням темрявим повиті,
Скарби блискочуть коштовиті:
Полумиски і тарілки
Стоять уряд, із злота литі,
А поруч — чаші і чарки
Жахтять в черленім самоцвіті,
І тут же прастаре вино:
Клепки потліли вже давно,
Та держить бочку камінь винний;
Шляхетні трунки старовинні,
Як і коштовності оті,
Укриті темрявою ночі,
Чекають на часи урочі;
Із чого вдень ми кпить охочі,
Чарує чаром в темноті.