Йоганн Гете - Фауст

Фауст
Ти ж бачиш, це я. Іди ж, іди.

Маргарита
Куди?

Фауст
На волю.

Маргарита
Коли нас жде там вічний дім,
Тоді ходім, ходім!
Піду я в тихий той куток,
І далі — ні на крок…
Ти йдеш? О Генріху, коли б і я могла…

Фауст
Ти можеш, аби хіть!
Глянь, двері вже відкриті.

Маргарита
Нема мені надії на цім світі —
Впіймають скрізь, куди б я не втекла!
Ой тяжко-важко ходить попідтинням,
А ще до того з нечистим сумлінням…
Ой тяжко-важко в чужині блукати
І щогодини ждать розплати!

Фауст
Я лишусь з тобою!

Маргарита
Облиш! Облиш!
Дитя рятуй скоріш!
Туди, туди,
Під гору йди,
Понад ручай,
І прямо в гай,
І до ставка,
Де кладочка…
Витягай, витягай!
Воно ще виринає,
Воно ще б'ється!
Рятуй! Рятуй!

Фауст
Отямся! Чуй!
Один лиш крок — і вільна ти!

Маргарита
Коли б нам мимо гори пройти!
На камені там моя мати сидить,
Аж жах шибає мною!
На камені там моя мати сидить,
Хитає головою!
Ні, вже не кива… — ой, важка голова…
Спить — не проспиться, жива — нежива…
Спить, щоб ми вдвох раювали.
Щасні ті хвилі бували!

Фауст
Як ні впросити, ні вблагати,
То мушу силоміць узяти.

Маргарита
Пусти! Я насильства не буду терпіть!
Кинь мене, мов убивця, душить!
Все ж я робила тобі самохіть!

Фауст
День уже дніє! Мила! Мила!

Маргарита
День! Правда, що день! Останній день настає,
Це буде весілля моє!
Гляди ж, не кажи, що вже в Гретхен ти був!
Бідний мій віночку!
Прощай, прощай!
Ми зустрінемось, чекай,
Тільки не в таночку.
Кругом народу — аж загуло,
Площі й вулиць мало.
І враз тихо стало.
Ударили в дзвін, зламали жезло,
Волочать мене на плаху,
Руки зв'язавши назад.
Натовп здригнув від жаху —
Змахнув сокирою кат…
Ввесь світ, як німа могила!

Фауст
Ой нащо мене мати родила!

Мефістофель
(на порозі)
Швидше! Бо тут вам хвилина остання.
Годі вагання й словами змагання.
Коней моїх здригання
День провіщає близький.

Маргарита
Хто це, хто це такий?
Він! Він! Прожени!
Чого він прийшов сюди з глибини?
По мене!

Фауст
Ти будеш жить!

Маргарита
Суд Божий буде мене судить!

Мефістофель
(до Фауста)
Ходім! Бо кину тут тебе із нею!

Маргарита
Боже, зжалься над рабою твоєю!
Ви, херувими і серафими,
Мене осініте крильми благими!
Генріху! Який ти страшний!

Мефістофель
Вона рокована!

Голос
(з неба)
Врятована!

Мефістофель
(до Фауста)
Мерщій!
(Зникає з Фаустом).

Голос
(зсередини, завмираючи)
Генріху! Генріху!

Аріель
(співає в супроводі еолової арфи)
Як весна прилине юна,
Все вбираючи у цвіт,
Як зелені пишні вруна
Звеселять цей земний світ, —
Всіх нещасних привітає
Дух великий — ельф малий,
Всім поможе, не спитає,
Хто з них добрий, хто лихий.

Ви, що в'єтесь над його головою,
Музикою надземно-чарівною
Втишіть печаль, журбу його німу!
Спиніть в душі докорів біль напругий
І спогадів розвійте хмуру тьму,
Всю ніч, усі чотири пруги
Спокою доглядаючи йому.
Приспіть його пестливістю своєю,
Скропіть його росою забуття,
Щоб він спочив і тілом і душею,
Набрався сил до нового життя.
Святий обов'язок звершіть —
На світлий світ його верніть!

Хор ельфів
(поодинці, вдвох, гуртом, — то по черзі, то разом)
(Серенада)
Теплий легіт тихо віє
І зелений пестить лан,
Сонну землю звільна криє
Запашний нічний туман.
Загойдаймо жаль у серці,
Мов в колисці маленя,
Очі страдника, мов дверці,
Зачинімо світлу дня.
(Ноктюрн)
Зорі злотні, зорі срібні
Зазорілися, яркі,
І великі й дрібні-дрібні,
І далекі і близькі.
У озер дзеркальнім лоні
Заяскріли, повні чар,
А на мирнім небосклоні
Плавле місяць-володар.
(Світанкова)
Горе й радість — все в минулім,
У безодні забуття:
Віруй, віруй серцем чулим
В день новий, нове життя!
Он долина зеленіє,
На узгір'ї мріє гай,
І на нивах зримо зріє
І хвилює урожай.
(Побудка)
Щоб бажання всі здійснились,
Глянь у далеч ту ясну!
Пута змори вже зносились,
Скинь пусте лушпиння сну!
Встань, дерзай, не знай вагання,
Хай оспала жде юрма!
Все можливе для змагання
Благородного ума!