Мишель Монтень - Проби

Складність ту і виявляє-досліджує Мішель де Монтень, усамітнившись у своїй славетній вежі. Що її вщерть заповнені класичною латиною стіни перетворилися на свого роду настінний «центон» тих авторів (центон — вірш, поспіль складений із цитат «чужих» рядків).

Монтень відкриває саму складність «умов людського існування», як пізніше скаже його уважний читач Блез Паскаль (зрештою, Паскалеве «1а condition humaine» перекладається і як «доля людська»),

Монтень відкриває ту складність. В огромі викладених ним ситуацій у тій «долі». А точніше, у всьому екзистенційному спектрі її носіїв. Від імператора до селянина.

Людська поведінка «нагорі» і «внизу»; солідарна з іншими чи егоїстична; позначена культурою найвищого класу і вкрай простацька; підкреслено «цивілізована» і зовсім доцивілізована; тутешня і чужинецька; розраховано-корислива і вочевидь альтруїстична. І так далі і тому подібне.

Ось так і постає під пізньоренесансним пером ніби універсальна модель людини, антропологічний «кристал», який може спалахнути найнесподіванішим кольором у своєму буттєвому обертанні. У своїй неозорій буттєвій стереометрії. Перші великі «проби» європейського людинознавства! Наступний великий мисленник людини і її «долі» — це вже Шекспір, гіпотетичний читач «Проб» (із приводу цього питання створена ціла література).

Така от мета оповідної «акумуляції» у «Пробах». Колисанка там фактично довкола людини, суспільної і позасуспільної; «політичної» і визивно аполітичної; войовничої і сповненої відрази до всього мілітарного; лояльної до панівних інститутів і рішуче з ними не згодної. Автентичний філософський портрет «феномена людини». Людини «всякої» — і людини родової.

Людини такої, як вона є, а не тієї, яку безпечно вимріяли гуманісти перших генерацій. А чи людини в уявленнях їхніх опонентів, ортодоксальних до сокири католиків. Або в риториці опонентів тих католиків. Що їхня «єретична» кров змішалася з водою у Сені. І які, зрештою, і самі вміли її випускати із чужих вен і артерій…

«Проби», отже, постають як очевидний стереометричний коректив до елементарного одновимірного портрета людини.

Отже, у «Пробах» триває, продовжується і поглиблюється відкриття людини. Її неелементарність осмислюється тисячократ, засвідчується Монтенем у тих чи тих екзистенційних мізансценах.

І організується тут у певну цілісність. Передовсім під знаком свободи.

Ні, не лише політичної чи, тим більше, релігійної, а — свободи доекзистенційної, буттєвої.

Вже сам ніби хаос Монтеневої розповіді модельно постає точним сколком із цієї свободи. Той ситуативний огром у самій людині і довкола людини, що його подають-малюють «Проби», вони, зрештою, доводили, що людина — буттєво відкрита істина.

Відкрита злому і доброму; відкрита всім вітрам великої історії і довколишнього середовища; відкрита великому і ницому монтенівська анотація поданих ним людських «проб». Людина — свобідна…

В очевидному зв'язку зі свободою індивідуального людського перебування у світі Монтень капітально ставить питання — про місце цього існування у великих масових рухах і спазмах історії. І тих, які спрямовані на руйнацію сучасності, як, навпаки, і тих, які прагнуть її консервації, навічного затвердіння.

…Тут автор «Проб» виявився просто-таки абсолютним прогностом майбутнього-нашого-часу. Ніби аж розщепленого нині поміж різними руйнаціями і консерваціями.

Якщо людина у такому високому ступені свобідна, то як же її можна, без того чи того колосального ризику, перетворити на відчужений інструмент для того чи того масового дійства? Ризик і для людини, і для того дійства.

Стоси літератури довкола нейтралітету Монтеня часів громадянсько-релігійних чвар. Нейтралітет, поєднаний з його, Монтеня, аж демонстративною, але стриманою католицькою лояльністю. Що ж, Монтеня важко, а власне неможливо, уявити ні «революціонером», ані «реакціонером».

Людина, «відкрита» ним, виявилася настільки складною і такою багатовимірною, що будь-яка інтенсивна, а особливо хижацька її експлуатація обов'язково зруйнує і людину, і, зрештою, самого експлуататора. Монтень демонструє цю першоістину «умов людського існування» на міріадах його прикладів.

Ми живемо у світі, який ось уже понад століття явочним порядком, метафорично кажучи, полемізує з Монтенем. Запрягаючи людей у ярма всіх можливих конфігурацій. Міріади ж форм і жанрів біжучого відчуження! «Стояла тиха Варфоломіївська ніч», — як сказав один дотепник про це століття. Тільки не така вже вона й тиха, час від часу сповнюючи своє пекло стогоном і криками…