Мишель Монтень - Проби

Цим я аж ніяк не хочу сказати, що, взявши на себе посаду, хтось мав право потім скупитися на увагу, турботу, слова, а також піт і кров у разі потреби:

Такий за друзів, за вітчизну

Голову й нині складе безстрашно.

Проте це все нібито позичка і пригода; треба, щоб дух був незмінно врівноважений і спокійний; щоб він не був бездіяльним, але воднораз і не відчував гніту і зоставався погідним. Звична діяльність йому легка; він діяльний навіть у сплячого. Але струшувати його треба з умом, бо в той час як тіло відчуває покладений на нього вантаж у цілковитій відповідності з його дійсною вагою, дух, нерідко на шкоду самому собі, підсилює і перебільшує його тягар, визначаючи його, як йому заманеться. Одне й те саме звершується вами з неоднаковими зусиллями і неоднаковим напруженням волі. Прямого зв'язку тут немає. Скільки людей щодень важать життям, беручи участь у війнах, які їх, власне кажучи, зовсім не обходять, скільки кидаються в саму гущу небезпеки на бойовищах, а якщо зазнають поразки, вони й не подумають спати від цього бодай трішки гірше. А дехто, сидячи у себе вдома, далеко від усякої небезпеки, на яку не зважився б навіть глянути, з великим нетерпцем очікує кінця війни і переживає її куди сильніше, ніж жовнір, що віддає їй свою кров і саме життя. Я умів виконувати громадські обов'язки, не відділяючись від себе ні на одну п'ядь, і віддавати себе на службу іншим, нічого не віднімаючи у себе самого.

Напруга і непогамовність жадань радше перешкоджають, ніж сприяють досягненню поставленої мети: вони вселяють у нас нетерпіння, якщо події розвиваються повільніше, ніж ми розраховували, і всупереч нашим гадкам, а також недовіру і підозрілість щодо тих, з ким нам доводиться мати діло. Ми ніколи не керуємо тим, що неподільно над нами панує і саме нами керує:

Пристрасть всім погано керує.

Хто вдається лише до рахуби і свого сприту, той досягає більшого; він удає, крутиться, залежно від обставин відкладає і відступає; якщо він ошукався у своїх сподіваннях, це його не смутить і не хвилює; він незмінно готовий до нової спроби і незмінно при всій зброї; і він завжди панує над собою. Але хто поглинений своїм тиранічним й непогамовним потягом, у тому неминуче буває багато нерозсудливості і несправедливості; непогамовність його прагнення бере над ним гору і підхиляє під себе; він летить уперед, закусивши вудила, і якщо йому не усміхнеться везіння, плоди його старань жалюгідні. Філософія хоче, щоб, збираючись помститися за завдані нами кривди, ми попередньо побороли свій гнів, і не на те, щоб наша помста була м'якіша, а навпаки, на те, щоб вона була краще нами обдумана і стала тим дошкульнішою для кривдника; а цьому, як уявляється філософії, нестримність наших поривів лише перешкоджає. Мало того, що гнів вносить у душу сум'яття; він, до того, сковує руку карателя. Це полум'я їх розслаблює, і вони робляться безсилими. У всьому, що б не взяти, квапливість затримує. Квінт Курцій, IX, 9, і поспіх сам собі ставить підніжку, сам на себе накладає пута і сам себе зупиняє. Поспішливість сама собі заважає. Стека, Листи, 44. Так, приміром, для захланності, судячи з моїх спостережень над щоденним життям, нема більшої завади, ніж сама захланність: чим вона безмежніша і невситиміша, тим меншого досягає. І звичайно вона куди швидше збиває багатство, коли прикривається личиною щедрості.

Такий собі шляхтич, вельми порядна людина і мій добрий знайомий, боявся, що може умом тронутися через те, що, займаючись з надмірною увагою ділами одного державця, свого пана, вносив у це зайвий жар. А цей його пан сам себе змалював таким чином: він бачить вагу тієї чи іншої події зовсім так само, як усякий інший, але щодо тих із них, проти яких засобів нема, він тут же на місці вирішує, що треба змиритися; урешті ж, віддавши необхідні розпорядження, — а він це робить напрочуд швидко завдяки жвавості його розуму, — він спокійно чекає, як усе обернеться. І справді, мені доводилося бачити його в такі хвилини, коли в нього на руках були справи великі і дуже ризиковані і до того ж вельми делікатні, але він, тим не менше, зберігав цілковиту незворушність і в своїх діях, і в своїй подобі. Я вважаю, що він більший і винахідливіший у нещасті, ніж при сприянні долі: поразки злучають йому більше слави, ніж перемоги, і скорбота — більше, ніж тріумф.

Зауважте, що навіть у таких пустих і легковажних ділах, як гра у шахи, в м'яч та інші, подібні до них, які поглинають палке захоплення, збуджуване у нас непогамовним прагненням, одразу приводить у сум'яття і розлад і наш розум, і органи нашого тіла: людина забуває все, навіть самого себе, але в кому ні виграш, ні програш не викликає гарячки, той завжди зостається самим собою; чим менше хвилювання і пасії він вкладає у гру, тим певніше й успішніше він грає.