Мишель Монтень - Проби

Проти інших людей мене зачіпають чи, точніше, захоплюють небагато речей; що зачіпають, це цілком природно, аби лиш вони не тримали нас у своїх руках. Я докладаю всіляких старань, щоб з допомогою вправи і роздуму посилити в собі душевну невразливість, до чого я немалою мірою підготовлений самою природою і що є великою перевагою для людини. Мене захоплює і, отже, хвилює небагато чого. Погляд у мене гострий, але я зупиняю його лише на небагатьох предметах; чуття у мене тонке і сильне. Але щодо сприйнятливості й уважності, то тут я глухий і тупий: мене важко пройняти. Наскільки це в мене виходить, я займаюся тільки собою; але й любов до себе я б залюбки притлумлював і приборкував, щоб вона не поглинула мене цілком і повністю, бо й вона спрямована на предмет, яким я володію з чужої милості і на який доля має більше прав, ніж я. Отож навіть здоров'я, яке я так високо ціную, — і його я не повинен бажати і віддаватися турботам про нього з таким запалом, щоб хвороби стали здаватися мені чимось нестерпним. Слід триматися між нехіттю до страждання і любов'ю до насолоди; і Платон радить обирати середню життєву путь між цими двома почуттями.

Але чуттям, що відвертають мене від себе і прив'язують до чогось іншого, — їм я противлюся з усієї сили. Я вважаю, що хоча і слід робити послугу стороннім, віддавати себе треба тільки собі самому. Якби моя воля легко надавала себе у розпорядження когось іншого, я б не витримав цього — надто вже я зніжений і від природи і через мої давні звички,

Ворог клопотів, для гулящого часу народжений.

Затяті і вперті суперечки, в яких мій противник зрештою взяв наді мною гору, їхній наслідок, що присоромлює моє завзяття у відстоюванні своєї правоти, завдав би мені, з усією імовірністю, дуже жорстокого удару. Якби я ішов у свої діла з головою, як це буває з іншими, моя душа ніколи б не змогла справитися з тривогами і хвилюваннями, що невідступно йдуть за тими, хто завжди і всюди захоплюється і горить: цим внутрішнім збудженням її було б негайно придушено і розбито. У тих випадках, коли мене все-таки змушують братися за чужі діла, я обіцяю, що візьму їх у свої руки, але не в легені і не в печінку; що я покладу їх на себе; що дбатиму про них — це так, — але не стану ради них пнутися зі шкури; я за ними наглядаю, але я їх не висиджую, як курка яйця. У мене досить клопотів з налагоджуванням і впорядкуванням моїх власних справ, які сидять у мене в печінках і сотають з мене жили, щоб брати і звалювати на себе ще й чужі, я досить поглинутий моїми справами — істотними, винятково особистими і нав'язаними мені самою природою, щоб обтяжувати себе, на додачу, і сторонніми. Хто добре бачить, у якому він боргу перед собою і скільки зобов'язаний для себе зробити, той розуміє, що природа поклала на нього досить складне і несумісне з гулянням доручення. У мене скільки завгодно діла з самим собою; отож не віддаляйся від себе.

Люди віддаються в найми. Їхні здібності служать не їм, а тим, до кого вони йдуть у кабалу; у них домують їхні наймачі, але не вони самі. Ця загальна пошесть не по мені; треба оберігати свободу нашої душі і ущемляти її тільки в тому разі, коли це безумовно необхідно; а таких випадків, якщо розсудити зважено, не гурт. Гляньте на людей, яким властиво вічно горіти і втручатися в усе на світі; вони роблять це завжди і всюди, як у малому, так і у великому, як у тому, що їх стосується, так і в тому, що їх ніяким боком не стосується; і вони лізуть у все, що їм обіцяє клопоти і обов'язки, і не відчувають, що живуть, якщо не сповнені тривоги і збудження. Поринають у справи для справ. Сенека, Листи, 22. Вони шукають собі занять лише на те, щоб себе зайняти.

І це зовсім не тому, що їм хочеться рухатися, а тому, що вони не в змозі залишатися на місці; вони як падаючий з висоти камінь, якому ніяк не зупинитися, поки він не бебехне на землю. Зайнятість для людей ревного десятка — доказ їхніх власних дарувань та їхніх достойностей. Їхній дух заспокоює струшування, подібно до того, як немовлят колиска. Вони могли б собі сказати, що такі ж послужливі для інших, як нестерпні самим собі. Ніхто не роздає всіх своїх грошей іншим, а от свій час і своє життя роздає кожний; і нема нічого, в чому ми були б настільки гайновиті і в чому скупість була б кориснішою і похвальнішою.

Щодо мене, то я зовсім іншої ментальності. Я цупко тримаюся за себе і звичайно досить мляво бажаю того, чого я бажаю, а бажаю я малого; те саме стосується і моїх занять і трудів; я віддаюся їм рідко і не втрачаючи спокою. А деякі люди, чого б не бажали і чого б не домагалися, рвуться до цього всіма своїми помислами і щосили. Але ж буває стільки помилкових кроків, що для більшої певності і безпеки слід було б ступати по цьому світу легше і ледве торкаючись його поверхні. Слід було б ковзати по ньому, а не зглиблювати його. Навіть насолода у глибинах своїх болісна,