Прийми ж, читальнику, і ці мої писання, і цей третій додаток до написаної мною картини. Я додаю, але аж ніяк не виправляю. По-перше, тому, що той, хто віддав у заклад всьому світові свій твір, по-моєму, геть утрачав на нього права. Хай, якщо може, говорить складніше десь деінде, але не спотворює роботи, яку продав. Купувати у таких людей треба тільки по їхній смерті. Хай вони перш добре подумають і лиш потім беруться за діло. Хто їх наглить?
Моя книга незмінно все та сама. І якщо її друкують заново, я хіба що дозволяю собі вставити в неї зайвий кусничок, щоб покупець не пішов упорожні: адже вона не більше ніж безладний набір усякої всячини. Це всього лишень доважки, що нітрохи не порушують її первісної подоби, але додають з допомогою якоїсь істотної дрібнички додаткову і особливу вартість подальшому. Звідси легко може виникнути деяке порушення хронології, але мої придибашки розміщаються як прийдеться і не завше залежно від мого віку.
По-друге, як ідеться про мне, я боюся втратити мінька: мій розум не завжди простує вперед, іноді він бреде і навспак. Я нітрохи не менше довіряю своїм вигадкам від того, що вони перші, а не другі, чи треті, чи тому, що вони колишні, а не нинішні. Нерідко ми виправляємо себе так по-дурному, як виправляємо інших. Вперше мій твір побачив світ 1580 року. За цей тривалий проміжок часу я встиг постарітися, але мудрості мені, звісно, не додалося навіть на нігтик, я тодішній і я теперішній — геть-то різні люди, і який із нас кращий, я, далебі, не взявся б відповісти. Якби ми йшли прямою путею до досконалості, старість була б і кращою порою людського життя. Але наш рух — швидкий рух п'янички: хиткий, хибкий, недоладний, як коливання тростинки, шарпаної за примхою вітру. Антиох з великим запалом підносив до сьомих небес Академію; одначе ж він на старості-літях примкнув до табору її ворогів; за яким із цих двох Антиохів я б не пішов, хіба це означало б, що в кожному разі я все ж ступив у слід Антиохові? Внести у погляди людей сумнів і потім намагатися внести в них же визначеність — чи не означає це зрештою все ж внести сумнів, а не визначеність, і чи не провіщає також, що якби цій людині дано було пожити ще один вік, вона і тоді раптово виявила б нахил до якогось нового захоплення, не так кращого, як іншого.
Доброзичливість читальників додала мені трохи більше смілості, ніж я від себе чекав. Але нічого я так не боюся, як увіритися; я волів би накликати на себе гнів, але тільки, боронь Боже, не набриднути, як зробив один учений мій сучасник. Похвала завше і всюди приємна, хоч би звідки вона йшла і хоч би що її викликало, але щоб по-справжньому навтішатися нею, треба бути обізнаним з її підставами. Навіть вади находять собі поклонників. Визнання з боку темної юрби рідко коли попадає в саму точку, і я, мабуть, не помилюся, якщо скажу, що писання, над усе піднесені в мою добу на щит народною чуткою, — найгірші. Звичайно, я глибоко вдячний поштивим і порядним людям, що відзначили своєю доброзичливістю мої немічні зусилля. Прогріхи в обробці ніколи не давали так явно навзнаки, як тоді, коли матеріал не може сам за себе постояти. Не вини ж мене, читальнику, за ті з них, які закралися сюди з примхи і з недбальства іншого: кожна рука, кожний робітник вносить сюди свої власні. Я не втручаюся ні в правопис — єдине моє бажання, щоб не відступали від загальноприйнятого, — ні в пунктуацію: я мало обізнаний як з тою, так з тою. Коли мене позбавляють всякого сенсу, я не дуже-то про це журюся, бо тут з мене знімається принаймні відповідальність; але де його спотворюють або вивертають на свій власний лад, як це часто трапляється, там мене, можна сказати, остаточно занапащають. Принаймні, якщо те чи інше судження скроєне не моєю міркою, порядна людина має вважати його не моїм. Дізнавшись, який я мало старанний і своєрідний, всякий легко повірить, що я охочіше продиктую ще стільки Проб, аби лиш не закабаляти себе переглядом цих ради внесення в них дрібних виправлень.
Я вже казав, що, зійшовши у найглибшу рудню, щоб добувати цей новий метал, я не тільки позбавлений близького спілкування з людьми інших норовів, ніж мої власні, й інших поглядів, що згуртовують їх в особливу групу і відчужують від решти, але я наражаюся на небезпеку з боку тих, кому рішуче все дозволено і хто в таких поганих взаєминах з правосуддям, гірше за які і уявити собі годі, що й робить їх вкрай нахабними і розпусними. Якщо врахувати всі стосовно мене обставини, я не бачу нікого серед нас, кому відстоювання законності обходилося дорожче, ніж мені, беручи до уваги і втрату можливих винагород, і прямі збитки, як кажуть наші правники. І хоча інші роблять у цьому сенсі куди менше, ніж я, в чому неважко переконатися на точних терезах, вони все ж корчать із себе зухів, хвалячись своєю різкістю і гарячністю.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу