Мишель Монтень - Проби

Протягом вісімнадцяти років я керую своїм майном і за весь цей час не зміг змусити себе ознайомитися ні з паперами на володіння ним, ні з найважливішими з моїх справ, знати які і потурбуватися про які мені вкрай необхідно. І причина цього не у філософській зневазі до благ земних і минущих; я аж ніяк не вирізняюся настільки вишуканим смаком і ціную їх, принаймні, за їхньою дійсною вартістю; ні, причина тут у лінощах і недбальстві, непрощенних і дитинних. Чого я тільки не зробив, аби лиш ухилитися від читання якогось контракту, аби лиш не порпатися в пилявих документах, я, невільник свого ремесла, або, ще гірше цього, в чужих документах, чим займається стільки людей, дістаючи за це винагороду. Єдине, що я вважаю за справді вартісне, — це турботи і праця, і я прагну лише одного: остаточно зледащіти і пройнятися до всього байдужістю.

Я гадаю, що мені було б куди приємніше жити на утриманні когось іншого, якби це не накладало на мене зобов'язань і ярма рабства. А втім, розглядаючи це питання докладніше і враховуючи мої уподобання і той жереб, що судився мені, а також прикрощі, завдавані мені моїми ділами, челяддю і домівниками, я, далебі, не знаю, що принизливіше, болючіше і нестерпніше — це все, разом узяте, чи підневільне становище при людині, яка була б вище за мене родом і розпоряджалася мною, не вельми силуючи мою волю. Рабство — це підкорення душі кволої і ницої, нездатної керувати собою. Цицерон, Парадокси, V, 1. Кратер учинив куди рішучіше: щоб позбутися гидомирних господарських дрібничок і клопотів, він обрав для себе притулком бідність. На це я зроду б не пішов (я ненавиджу бідність не менше, ніж фізичну муку), проте змінити мій нинішній спосіб життя на скромніший і вільніший — цього я палко прагну.

Перебуваючи у від'їзді, я відмітаю від себе всі думки про мій дім; і аби трапилося за моєї відсутності рухнути одній з моїх вежок, я б це пережив незрівнянно легше, ніж, сидячи вдома, падіння якоїсь черепиці. Поза домом моя душа швидко й легко розпростується, та коли я вдома, вона у мене у постійній тривозі, як у якогось селянина-виноградаря. Перехняблений у мого коня повід або кепсько закріплений стременний ремінь, кінчик якого б'є мене по нозі, на цілий день псує мені настрій. Перед лицем прикрощів я умію гартувати мою душу, але з очима це в мене не виходить.

Чуття, о боги, чуття!

Коли я вдома, я відповідаю за все, що в мене не ладиться. Лише небагато які дідичі (я мовлю про людей середньої руки на зразок мене, і якщо ці дяки справді існують, вони куди щасливіші за решту) можуть дозволити собі відпочинок бодай на одну-єдину секунду, щоб їх не обтяжувала добра частка тягаря обов'язків, покладених на них. Це дещо зменшує мою гостинність (якщо мені іноді і трапляється утримати в себе когось трохи довше, то, на відміну від набридливо люб'язних хазяїв, я завдячую цим радше моєму столу, ніж ґречності), позбавляючи водночас і чимало тієї втіхи, що я мав би зазнавати у їхньому колі. Найдурніше становище, в якому може опинитися шляхтич у своєму домі, — це коли він явно дає зрозуміти, що гість порушує запроваджений у нього лад, коли шепоче на вухо одному з челядників, погрожує очима другому; все має йти плавко й непомітно, так, щоб здавалось, ніби все стоїть, як завжди. І я вважаю за огидне, коли до гостей сікаються з розмовами про прийняття, яким їм уряджають, незалежно від того, перепрошують вони при цьому чи хваляться. Я кохаюся в ладу й охайності,

Щоб ти, наче в дзеркалі, в кухлі, тарілці

Бачив себе.

Горацій, Послання, І, 5, 23

понад надмірний достаток; а в себе я турбуюся про найнеобхідніше, нехтуючи пишнотою. Якщо вам доведеться бачити, як у когось служники снують туди-сюди або хтось із них виверне таріль, це викликає у вас посмішку; і ви мирно дрімаєте, поки ваш гостинний хазяїн радиться зі своїм маршалком щодо частування, яким він вас пригостить наступного дня.

Я мовлю лише про мої особисті смаки; водночас я дуже добре знаю, скільки розваг та утіх справляє деяким натурам мирне, успішне, добре налагоджене хазяйство; я зовсім не хочу пояснити свого промаху і прикрощів діяльності цього роду сутністю самого діла, як не хочу і сперечатися з Платоном, який гадає, що найщасливіше заняття у людини — це праведно робити свої діла.

Коли я мандрую, мені зостається думати лише про себе і про те, як ужити мої гроші; це дається залагодити лише одним способом. Щоб накопичувати гроші, потрібні розмаїті якості, і в цьому я нічого не тямлю. Але в тому, щоб їх витрачати, — у цьому я дещо тямлю, і в тому, щоб витрачати їх толком, а це, воістину, і є найважливіше їхнє призначення.