Мишель Монтень - Проби

Ця жадоба нового і незнаного чимало сприяє підтримці у мені жаги до мандрів; а втім, тут діють на мене й інші причини. Я залюбки відволікаюся від управління моїми господарськими справами. Звісно, є відома перевага в тому, щоб розпоряджатися, хай навіть у клуні, і тримати у шорах всіх домівників, але така втіха надто одноманітна і втомлива. І, крім того, з нею безперестань пов'язані численні і важкі клопоти: то вас гнітить убозтво і затурканість ваших чубріїв, то сварка між сусідами, то замахи з їхнього боку на ваші права:

Ні лоз нищитель, град, не страшний йому,

Ні примхи ґрунту: то він розмок увесь, —

Маслина скаржиться, — то висох,

То заморозив її узимку.

І до того ж, ледве чи на півроку раз Господь пошле погоду, яка цілком би влаштовувала нашого ратая, і при цьому, якщо вона благодатна для виноградників, то як би не пошкодила лукам:

Часом то сонце ефірне пекти почне, то недоречно

З неба проллються дощі, то пронизлива паморозь ляже,

То нищівний буревій закружляє, бува, серед поля.

Додайте до цього новий і гарний ходак старосвітської людини, що немилосердно тисне вам ногу, і ще те, що сторонній не розуміє, чого вам коштує і до чого клопітно підтримувати, бодай зовні, лад, панірований усіма в ваших домашніх ділах і купований вами надто дорогою ціною.

Я пізно взявся до господарства. Ті, кого природа вважала за потрібне привести у світ переді мною, довгий час позбавляли мене від цього клопоту. Я уже встиг звикнути до іншої діяльності, більше підхожої моєму душевному станові. І все ж на підставі власного досвіду я можу заявити, що це заняття — радше докучливе, ніж важке; всякий здатний до інших справ, легко впорається також і з цим. Якби я прагнув розбагатіти, така путь мені здавалася б задовгою; я волів би служити королям, бо це ремесло прибутковіше за кожне інше. Оскільки єдине, чого я хочу, це набути репутації людини, яка хоч і не зробила ніяких винаходів, але воднораз і нічого не пробухала, бо в позосталі мені дні я не в стані звершити ні чогось хорошого, ні чогось лихого і змагаю лише до того, щоб якось їх прожити, я можу, хвала Богу, досягнути цього без особливого напруження сил.

У гіршому разі тікайте від розору, врізаючи свої видатки. Я це й роблю, одночасно намагаючись поправити свої діла, перш ніж він змусить мене взятися за них. А поки я встановив для себе різні щаблі самообмеження, маючи на увазі здобріти меншим, ніж те, що я маю; і хоча я говорю здобріти, це зовсім не означає, що я прирікаю себе на нужду. Розміри маєтку визначаються не величиною доходів, а звичками і способом життя. Цицерон, Парадокси, VI, 3. Мої справжні потреби не такі, щоб поглинути без решти мій маєток, і доля — хіба вона підімне мене під себе — не знайде на мені такого місця, де б їй удалося мене вкусити.

Моя присутність, хоч би яким необізнаним і недбалим я був, все ж немало сприяє щасливому перебігові моїх господарчих справ, я займаюся ними, хоч і не без досади. До того ж у моєму домі так уже заведено, що, коли я витрачаю гроші десь на стороні, трати моїх домівників від цього нітрохи не меншають.

Мандри важкі для мене лише через зв'язані з ними трати, які великі і для мене непосильні. Отож я звик подорожувати не тільки з вигодами, а й з певною розкішшю, мені доводиться скорочувати терміни своїх поїздок і робити їх не так уже часто, вживаючи на цю мету тільки послідки і заощадження, вижидаючи і відкладаючи від'їзд, поки не набереться потрібних коштів. Я не хочу, щоб утіха від мандрів псувала мені душевний спокій у себе вдома; навпаки, я дбаю про те, щоб вони взаємно підтримували і живили один одного. Доля мені в цьому сприяла, а що моє головне житейське правило полягало в тому, щоб жити спокійно і безпечно і радше у лінощах, ніж у трудах, вона позбавила мене від потреби примножувати багатство ради забезпечення купи спадкоємців. А якщо моєму єдиному спадкоємцеві здається недостатнім те, що мені було достатньо з головою, то тим гірше для нього: його нерозум не заслуговує того, щоб я згорав від бажання залишити йому побільше.

І хто за прикладом Фокіона забезпечує своїх дітей так, щоб вони жили не гірше за нього, той забезпечує їх цілком достатньо.

Я аж ніяк не схвалюю вчинку Кратера. Він зоставив свої гроші на зберігання лихвареві, обставивши такими умовами: якщо його діти виявляться дурнями, хай він віддасть їм його вклад; якщо вони виявляться розсудливими і діловими, хай розподілить ці гроші серед найбезклепкіших у народі. Ніби дурні, що менше за інших уміють обходитися без грошей, більше за інших уміють ними розпоряджатися.