Мишель Монтень - Проби

Приховуючи пересердя, його заганяють у себе. Діоген, зайшовши у корчму, побачив, як Демосфен ховається від нього в куток, гукнув: «Задкуй, не задкуй, тобі не визадкувати із шинку!» Як на мене, краще дати служникові паца по шиї, ніж строїти з себе надто вже статечного мудрагеля; волію виказувати свій поганий гумор, ніж приховувати його собі на шкоду; виявившись, він одразу розвіюється й минеться, і ліпше, щоб його жало вийшло саме, ніж труїло нас усередині. Усі видимі болячки не такі небезпечні; найстрашніші ті, що ховаються під личиною здоров’я. Сенека, Листи, 56.

Тих моїх домівників, які мають право дратуватися, я наставляю так. По-перше, щоб вони стримували своє пересердя і не кип'ятилися з ледачого, бо часте гнівання не справляє враження і не діє. До непутнього і звичного репету звикають і починають зневажати його. Кричати на пійманого на крадіжці челядця ні до чого; адже він не раз і не два чув од вас цей крик за погано вимиту шклянку чи за недбало підсунутий ослінчик. По-друге, я попереджаю їх, аби вони не сердилися на вітер, себто щоб їхні докори доходили до того, кого вони стосуються, бо зазвичай вони починають клясти ще перед появою винуватця і волають цілі години, коли за ним уже смуга лягла.

Гризеться глупота сама з собою.

Вони воюють уже не з ним, а з тінню його, лаючись і галасуючи перед тими, кого це не стосується і не обходить і хто чує тільки ці громи. Я теж проти тих, хто галасує й обурюється позаочі: треба давати перегону шкоді, якому лайка призначена.

Страшно реве, наче бик, коли перший він бій починає,

Впреться ногами у пень і пробує гнів свій зігнати,

Та лиш вітрам посилає удари або розкидає

Купи сипкого піску, готуючись герць починати.

Коли я гніваюся, то просто палаю-клекочу, хоть і швидко відходжу. Спалахи гніву доводять мене до такої нестями, що я починаю сипати як попало зневажливі слова, мало дбаючи про те, щоб бити дошкульніше, бо я працюю зазвичай тільки язиком. Служба моя легше розплачується за великі прогріхи, ніж за дрібні. Дрібні провини заскакують мене зненацька, і зі мною тоді стається те, що з людиною, яка стоїть над проваллям, — досить їй зірватися, і вона покотиться, і хоч би яка була причина її падіння, котитиметься униз щораз швидше, поки не досягне дна. В разі поважної провини заспокоює мене те, що кожний вважає за цілком слушне викликане нею пересердя; в таких випадках я горджуся тим, що дію всупереч його очікуванню: я опановую себе і тримаю себе в шорах, бо знаю, що якби піддався гніву, то він би заніс мене надто далеко; тим самим я легко не піддаюся йому. Я маю досить сили, аби запобігти вибухові пересердя, хоч би яка мала була його причина; але коли мені не пощастить притлумити спалах і я піддаюся йому, тоді він мене понесе, хоч би навіть був породжений нікчемним приводом. Отож я домовляюся з тими, хто може заходити зі мною в суперечку, кажучи їм так: «Як ви потрапите мені під гарячу руч, дайте мені понестися на зламану голову; а як прийде ваша черга, я вчиню так само». Шура-буря знімається лише при зіткненні з обох сторін. Але це може статися лише самохіть з того і з того боку, бо самі вибухи виникають не одночасно. Даймо ж кожному з них викричатись, і тоді ми матимемо спокій. Спасенна порада, але як важко її пильнувати! Іноді трапляється мені вдавати розгніваного, аби навести лад удома, не відчуваючи жодного роздратування. У міру того як з літами жовч у мене розливається частіше, я намагаюся цьому протистояти і вчуся стримуватися й поступатися, чим більше буде в мене підстав іритуватися і чим прощенніше мені це буде. Досі я був серед тих, кому це таке вже й вибачливе.

І насамкінець ще одне слово. За Аристотелем, гнів іноді служить зброєю для чесноти і зваги. Се цілком імовірно, проте ті, хто іншої думки, дотепно зауважують, що це зброя з новим способом ужитку, бо тоді, як зазвичай зброєю владаємо ми, ця зброя владає нами, не наша правиця спрямовує її, а вона нашу правицю, не ми держимо її, а вона нас.

Їх трапляється, як кожний знає, не по тринадцять на тузінь, а надто мало взірцевих жон. Адже шлюб таїть у собі стільки колючок, що жінці важко шануватися цілий вік. Хоть у чоловіків становище трохи ліпше, але і їм не з медом. Спробним каменем щасливого шлюбу і його істотною сутністю є довге спільне життя і чи завше воно було згодливе, поштиве і любе.