Мишель Монтень - Проби

З очей моїх не сиплються іскри, лице не блідне, голос не захрип. Хіба я червонію? Чи я запінений? Чи я сказав щось, за чим шкодую? Чи мене тіпає? Чи я трушусь, як на ножі? Бо саме такі, ти сам здоров знаєш, істні ознаки гніву». А потім, звертаючись до того, хто його духопелив, кинув: «Роби свою справу, поки ми будемо з ним дискутувати». Така Геллієва оповідка.

Архіт Тарентський [151] Архіт Тарентський (IV ст. до Р. X.) — великий математик. , вертаючи з війни, де верховодив військом, викрив великий розгардіяш у домі, а також землі, що лежали облогом, і винний у всьому виявився недбалий управитель. «Геть мені з-перед очей, — сказав він йому. — Якби я не був такий сердитий, то перегнав би тебе через росу». Так само Платон, розсатанівши на невільника, доручив Спевсиппу покарати його, не бажаючи сам докладати до цього рук, у гніві бувши. Спартанець Харилл сказав ілотові, який надто зухвало і навіть непоштиво розпустив губу: «На бога, якби я не був розлючений, я б тебе вже трупом поклав!»

Це одна з тих пасій, що милуються і впиваються собою. Скільки разів, як ми вкинемось у гнів з якогось фальшивого приводу, а хтось нам приточить якесь слушне виправдання чи вимовку, ми повстаємо проти самої правди і безневинності. Пригадую один разючий давненезний приклад. Пізон, особа, що й казати, чеснотлива, розсердився на одного вояка за те, що той, вернувшись із фуражу, не зміг до пуття пояснити, куди подів товариша. Пізон запідозрив у ньому вбивцю і засудив його на смерть. Коли стратенець уже стояв під шибеницею, об'явився, на превелику радість армії, заблуканий товариш. По тому як двоє товаришів досхочу націлувалися й наобіймалися, кат повів їх до Пізона, і всі думали, що той щиро зрадіє. Але не так сталося, як гадалося: з сорому та жалю його ще не прочахлий гнів тільки ще більше розпалився і в кривому дзеркалі, яке його сказ підніс до обличчя трійці, Пізон побачив трьох винуватців невинності одного і звелів усмертити їх усіх: першого жовніра, понеже ухвалив уже на нього вирок, другого заблуканого, понеже він спричинився до кари горлом його товариша, а ката, понеже той не послухався відданого йому наказу.

Той, хто мав до діла з упертими жінками, міг переконатися, до якої люті вони доходять, якщо на їхнє пересердя відповідають незворушністю і мовчанкою, не даючи поживи їхньому гніву.

Оратор Целій був на вдачу надзвичайно гнівливий: одного разу він вечеряв у товаристві одного чоловіка, надто м'якого і поступливого, який, не бажаючи його хвилювати, почав притакувати всьому, що тамтой казав, незмінно з ним погоджуючись. Целій, не витримавши того, що йому нема до чого причепитися, заволав: «Та запереч же мені бодай щось, на бога, щоб я знав, що ми сидимо удвох!» Так само і жінки: вони вибухають гнівом лише на те, щоб вибухнули й ми, наслідуючи в цім любовну гру. Фокіон [152] Фокіон (IV ст. до Р. X.) — атенський воєначальник і політичний діяч. , коли один слухащий перебив йому мову і заходився його батькувати, замовк і дав тамтому вилити своє пересердя. Після того, навіть не заїкнувшись про цю зваду, повів свою річ далі — звідти, де його урвали. Немає дошкульнішої відповіді, ніж така погорда.

Про найпалахкішого мужа у Франції (людина-порох — це вада, але вона вибачливіша для військовика, бо в військовій справі буває так, що без гніву не обійтися) я часто кажу, що він найтерпеливіший з усіх моїх знайомців, коли йдеться про те, щоб угамуватися, бо гнів його закипає з такою ґвалтовністю і шалом —

Отак мов багаття тріскуне із хмизу

Хтось під киплячий казан підмостив, і окріп закипає,

Весь аж клекоче від жару, здіймається паром бурхливим,

Піною плине й струмками випорскує високо вгору,

Впину воді вже нема, і дим виривається чорний.

що йому доводиться з шкури лізти, аби втишити його. Зате мені невідома така пристрасть, приборкати яку я міг би з такою тяжкою бідою. Таким дорогим коштом я не побажав би навіть умудритися. Для мене не так важливо, що цей муж робить, як те, яких зусиль йому коштує не зірватися.

Інший чоловік хвалився переді мною своєю спокійною і мирною вдачею, і справді дивною. Я відповів йому, що для тих, хто, як він, сидить на високому стільці, насамперед треба виявляти витримку, а проте ще важливіше мати її в себе в душі; але, на мій суд, це нічому не зарадить, якщо ти нишком сам себе гризеш, боюсь, що тоді ти не хочеш розлучитися з надітою маскою і поводишся стримано лише про людське око.