Жоржі Амаду - Габрієла

Ще в ті часи, коли він приїздив до батька на канікули в Ільєус, його називали Доктором — спершу дідусь і прислуга в будинку, а згодом і сусіди.

Друзі діда влаштували його на скромну посаду в державну установу, він покинув навчання і залишився в Ріо. На роботі в нього все йшло добре, але жив він бідно, бо не мав протекції, не вмів підлабузнюватись і принижуватись. Через тридцять років він пішов на пенсію і назавжди повернувся до Ільєуса, аби повністю присвятити себе «своїй праці» — монументальній розвідці про родину Авілів і минуле Ільєуса.

Ця книжка стала вже майже легендарною ще з тих часів, коли Доктор, будучи студентом, опублікував в одному столичному журналі, що виходив для обмеженого кола читачів і припинив своє існування після першого номера, славнозвісну статтю про амурні пригоди імператора Педро II під час його подорожі на північ країни з непорочною Офенізією, романтичною і анемічною представницею родини Авілів.

Статтю молодого студента ніхто б не помітив, якби випадково не потрапила вона до рук письменника-мораліста, графа і члена Бразильської Академії наук. Затятий прихильник доброчинності і добропорядності монарха, граф сприйняв як особисту образу цю брудну «анархістську інсинуацію», що показувала «видатного і шановного діяча» в смішному становищі провінційного донжуана, безчесного гостя, котрий домагався прихильності порядної дівчини з родини, ощасливленої його відвідинами.

Вишуканою португальською мовою XVI століття граф вщент розбив хороброго студента, приписавши йому такі погляди і наміри, про які Пелопідас ніколи і гадки не мав.

Студент не склав зброї і відповів професору ще однією статтею, написаною не менш добірною португальською мовою з посилками на беззаперечні факти і в першу чергу на поезії Теодоро де Кастро. Стаття була досить аргументована і завдавала серйозної шкоди науковому авторитету графа, але журнал на той час перестав виходити, а газета, в якій граф нападав на Пелопідаса, відмовилась друкувати відповідь останнього і лише після довгих переговорів згодилась дати замітку на двадцять друкованих рядків в самісінькому кутку шпальти, де резюмувалась стаття Доктора, написана на вісімнадцяти сторінках. Але ще й сьогодні Доктор вихваляється своєю «гарячою полемікою» з членом Бразильської Академії наук, відомим у всій країні вченим.

— Моя друга стаття розбила його і змусила замовкнути…

В літописі культурного життя Ільєуса про цю полеміку згадується охоче і з гордістю, як про доказ високого інтелекту його синів. Вона займає почесне місце поряд з позитивним відгуком одного столичного журналу про оповідання Арі Сантоса — теперішнього президента товариства Руя Барбози, а також поряд з поезіями Теодоро де Кастро, про якого вже згадувалось.

Що ж стосується потаємного флірту імператора і Офенізії, то справа там, очевидно, закінчилась полум'яними поглядами, зітханнями і тихими клятвами. Мандрівник імператор познайомився з нею на святі в Баїйї і до нестями закохався в її чарівні очі. А коли взяти до уваги, що в будинку Авілів на Ладейре-до-Пелоуріньйо мешкав падре Ромуальдо, славнозвісний латиніст, то імператор не раз з'являвся там ніби щоб відвідати мудрого і вченого священика. На мальовничих балконах будинку імператор пристрасною латинню висловлював свої палкі почуття до прекрасної квітки з роду Авілів. Офенізія, стривожена розмовами няньок, ходила навколо зали, де мудрий чорнобородий імператор про щось дискутував з падре під шанобливим наглядом Луїса Антоніо Авіли, її брата і старшого в родині, котрий анічогісінько не розумів з розмови мудрих.

Офенізія після від'їзду закоханого імператора спробувала наполягти на переїзді родини до імператорського двору, але їй не вдалося зламати впертого опору Луїса Антоніо, охоронця дівочої і родинної честі.

Луїс Антоніо Авіла героїчно загинув під час війни з Парагваєм, в званні полковника, на полі бою, відступаючи із Лагуни. Він очолював загін людей, мобілізованих на його цукроварнях. Романтична Офенізія, так і зоставшись дівчиною, померла в маєткові Авілів від сухот і неподіленого кохання до бородатого імператора; а поет Теодоро Кастро, пристрасний і ніжний співець достоїнств Офенізії, вірші якого мали в свій час популярність, а тепер незаслужено забуті національними антологіями, помер від непробудної пиятики. Офенізії були присвячені його найкращі, найнатхненніші вірші, в яких він оспівував її ламку, хворобливу красу і пристрасно молив подарувати йому її неприступну любов. Вірші його дотепер декламуються ученицями монастирської школи на святах і вечірках.