Оноре де Бальзак - Ежені Гранде. Селяни

Жвавий, рішучий у рухах, як і в думках, невеличкий, присадкуватий, підібраний, з тоненьким носом, моторними очима й настороженим слухом, він нагадував мисливського собаку, його засмагле, коричневе, цілком кругле обличчя, обабіч якого стирчали обпалені на сонці вуха, бо він звичайно носив кашкет, — було в повній гармонії з його характером. Ніс у нього був трохи кирпатий, а стиснені губи, мабуть, ніколи не розтулялися для доброзичливого слова. Його густі бакенбарди починалися двома чорними, лисніючими кущами під яскраво забарвленими вилицями й губилися в галстуку. Кучеряве сивувате волосся, природно хвилясте, наче перука у старого судді, покручене, немов силою вогню, що палав у його темному черепі і блищав в його сірих очах, обрамованих дугоподібними зморшками, — мабуть, через повсякчасну звичку мружитися, дивлячися вдалину на яскравому сонячному світлі,— добре доповнювало його обличчя. Сухорлявий, худий, жилистий, він мав волохаті, чіпкі, зігнуті руки людей, що не шкодують себе. Ця зовнішність подобалася людям, з якими він мав оправу, бо він прикривався обманливою веселістю; він умів багато говорити, нічого не сказавши про те, про що хотів промовчати; він мало писав, щоб мати змогу заперечувати те, що зривалося в нього з язика й здавалося йому невигідним. Книги його вів касир, людина цілком чесна, з тих, кого завжди вміють викопати люди з характером Гобертена, що заради своєї вигоди роблять з них свою першу жертву.

Коли плетений візок Рігу з'явився годині о восьмій на вулиці, що від самої пошти тягнеться вздовж річки, Гобертен у кашкеті, чоботях, куртці вже повертався з пристаней; він прискорив крок, одразу здогадавшись, що Рігу виїхав тільки заради головної справи .

— Здоров був, дядьку хват, здорово, черево, сповнене жовчі й мудрості,— сказав він, злегка поляскавши обох гостей по животу. — Маємо поговорити про справи, от ми й поговоримо за скляночкою вина, хай йому чортяка! От, як треба робити справу!

— При такому ремеслі вам слід би бути жирнішому, — сказав Рігу.

— Я завдаю собі забагато роботи: я не замикаюся, як ви, у себе в домі, загрузлий там, наче дідусь, що молодиться… Ви добре робите, слово честі! Ви можете діяти спиною до вогню, черевом до столу, сидячи в кріслі… справи самі до вас ідуть. Та входьте ж, хай йому чортяка! Дім до ваших послуг весь час, поки ви в ньому будете.

Слуга в синій лівреї з червоним кантом взяв коня під вуздечку і відвів його на подвір'я, де були стайні й господарські приміщення.

Гобертен лишив обох своїх гостей у саду і повернувся до них через хвилину, потрібну на те, щоб дати накази і розпорядитися про сніданок.

— Ну, дорогі мої вовченята, — сказав він, потираючи руки, — бачили, що суланжські жандарми рушили сьогодні на світанку в напрямі до Коншів; мабуть, ідеться про арешт засуджених за лісові порубки… Хай йому чортяка! Закипає, закипає!.. Зараз, — продовжував він, глянувши на годинника, — хлопці вже, мабуть, сидять за міцними ґратами.

— Мабуть, — підтвердив Рігу.

— Ну, а що ж кажуть на селі? Що вони вирішили?

— А що ж тут вирішувати? — спитав Рігу. — Ми до цієї справи непричетні,— додав він, глянувши на Судрі.

— Як-то непричетні? А коли Еги буде продано в результаті усіх наших заходів, хто ж наживе на цьому з п'ятсот-шістсот тисячок франків? Я сам один, чи що? Я не такий міцний, щоб одразу вивалити два мільйони, в мене троє дітей, яких треба влаштовувати, в мене дружина, що не бажає рахуватися з витратами; мені потрібні компаньйони. Хіба в дядька хвата не приготовлено грошей? Всі до одної застави в нього строкові, позичає він тепер тільки під короткотермінові зобов'язання, за які я відповідаю. Я вкладую вісімсот тисяч франків, син мій, суддя, двісті тисяч, на дядька хвата ми кладемо двісті тисяч, а ви скільки думаєте вкласти, панотче скуфія?

— Решту, — холодно відповів Рігу.

— Їй-богу! Хотів би я мати руку там, де у вас серце! — сказав Гобертен. — А далі що ви робитимете?

— Та те ж саме, що й ви. Викладіть ваш план.

— Мій план, — відповів Гобертен, — полягає в тому, щоб взяти подвійну ціну за ту половину, яку ми віддамо тим, хто побажає з Коншів, Серне та Бланжі. У дядька Судрі буде своя клієнтура в Суланжі, а у вас тут. Все це дуже нескладне, але як ми домовимося один з одним? Як ми поділимо поміж себе головні частки?

— Господи! Нема нічого простішого, — сказав Рігу. — Кожен візьме собі те, що йому більше заманеться. Я от нікого не стісню, я зі своїм зятем та дядьком Судрі візьму собі ліси; вони такі повирубувані, що вас не спокусять: ми лишимо на вашу частку всю решту; слово честі, вона коштує ваші гроші!