Віктор Близнець - Древляни

Здесь есть возможность читать онлайн «Віктор Близнець - Древляни» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 1979, Издательство: Дніпро, Жанр: Историческая проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Древляни: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Древляни»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У повісті «Древляни» зображено події громадянської війни на Україні. Автор змальовує суворе, сповнене нелегких випробувань життя поліщуків-лісорубів, їхні звичаї, побут. Твір перейнятий думкою про високе покликання людини, про її відповідальність перед прийдешнім.
До книжки вміщено також повісті «Мовчун» і «Старий дзвоник», у яких розповідається про покоління людей, котрі з дитинства пройшли суворе випробування у вогні Великої Вітчизняної війни, оспівується героїзм, незламна дружба радянських народів.

Древляни — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Древляни», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Шанець ротного в центрі, саме на в’їзді до мосту. Це наче дзьоб розпластаного птаха, що закрив собою міст; двома крильми навбіч — окопи сторожі. Бруствер наїжачився дулами гвинтівок, спітнілі обличчя солдатів звернені до села, в очах — скам’яніле чекання.

— Ротний, бачу вершника! — гукнув дозорець.

Це помітили всі. По дорозі, що вела до ріки, лисячим хвостом стовбурчилась курява. Перед нею неслась темна кулька, ось вона побільшала, роздвоїлась, видно конячий храп, пузирясту спину вершника.

— Польський улан, — мовив Гарба і звів курок.

Вершник вискочив на пагір, здибив коня. З-під долоні зиркнув на міст, на купки свіжої землі, що бозна-як виросли тут за минулу ніч.

Улан, очевидно, не вірив своїм очам. Стояв наче вкопаний, вертів головою. Мабуть, розмишляв: звідки взялись червоні?

Сорок бійців тримали його на мушці.

— Дозволь, начальнику… Пошлю пр-рівєт з Молдаванки і свинцеву крапку.

Це сказав Єрван, гарячий одесит-портовик, сухопутний моряк у тільнику і в дамських пантофлях на босу ногу. Ротний звів на нього білі колючі надбрівки:

— Не дурій, Одесо, ще сьорбнеш солоного.

Улан, розвернувши коня, чимдуж покушпелив назад у село.

Розвідка…

Знали бійці, що за нею відбудеться. Недовго ждати.

Хвилею прокотився насторожений говір з окопу в окоп. Хлопці частіше задиміли «самопалами», хтось очкуром стягував розпанахані штани, хтось перед носом у ямку викладав лічені патрони, комусь стало жарко і він скидав сорочку, підставивши сонцю худі незасмаглі плечі.

— Готові? — тихо спитав командир.

— Готові, готові, — докотилось із флангів.

Колишній лісоруб оглянув свою артіль. Добре вкорінилися рубаки, мов у землю вросли. Над бруствером тільки неголені, пилом припудрені обличчя; від безсоння, від напруги запалені повіки, шерхлі губи міцно стиснуті. Хто вони, звідки? Глянь поверх і все зрозумієш: в одних злинялі селянські картузики, в других чорні від гару й диму робочі кепки, треті й геть простоволосі. А над ними, як дух революції, вогнисто-червоний Гарба.

Довга, нестерпна пауза. І раптом:

— Нарешті.

— Ось вони.

— Йдуть.

Темна лінія горбів зламалась, її проткнули десятки, сотні кілків, вони посувалися рівним цепом, приклад до приклада, наближалися, росли на очах. Перший цеп спускався в долину, другий бовванів на видноколі. Вже чути було, як передні безладно горлають пісню чи лайку, брязкають острогами, вигукують: «Хам’є, начувайся!» Спішені улани… Вони йшли веселі, йшли на жменю голодранців, щоб носком штовхнути в Буг і потопити бидло під мостом. «Начувайся, хам’є!» Всі були розхристані, вихляли ногами, ніби от-от ушкварять «яблучко».

— П’яні, голубчики, в дим! — потішався Єрван з Молдаванки.

— Казав же, дудлять самогон.

— Ближче, ближче топайте, панські висівки!

— Багнетів у них нема.

— Як і в нас. Хоч цим порівнялись.

Тим часом у голові ротного визрів план. Не дати себе оточити. Поки підходить другий цеп, труснути перших, відкинуть назад, змішати в одному котлі, а далі…

— Грюк-грюк! — крешуть підкови, бряжчать остроги. Вгинається крем’яниста земля, густий частокіл заступає небо.

— В атаку! — пада на принишклі окопи.

— В атаку! — злітає на бруствер Гарба і вибухає клекотом. — Рубай, братці, вугля!

Це був нечуваний бій. На лузі, між ожередами сіна, зійшлись закляті вороги — батальйон білої Польщі і рота червоної України. Зійшлися врукопашну, змішалися, закружляли на місці, як череда, роз’ярена запахом крові.

І почалась косовиця.

Йшли грудьми на груди хапали за барки спліталися й падали в купу по них - фото 3

Йшли грудьми на груди, хапали за барки, спліталися й падали в купу, по них топталися інші, хтось відповзав із проваленим черепом, хтось випльовував на пісок вибиті зуби. Гарба відчахнув лату і з риком: «Пана в ребро — людям добро!» — врізався в гущу. Шкірянка палала на ньому, очі палали, він косив люто, і лягав столочений ряд, хрящали панські хрящі, і очі з трави закликали небо: «Боже, спаси!»

Уже розтовкли й ожереди, сіно ворушилось під мертвими. «Прощай, мамо Одесо», — криво усміхався Єрван, він лежав горілиць, тільник його багрянів, а в долонях трепетало вибите око.

За токовищем у темних кручах басував неспокійний Буг, міст гудів і здригався, як туга тятива.

— Ну й косовиця! — сказав ошаліло ротний. Витер чорний піт з лиця, оглядів сіножать.

Батальйон білої Польщі і рота червоної України лежали трупом. Десь тільки з трави піднімалась рука, немов посилаючи прокляття у світ неправди й зла, та й падала ниць. Хтось стогнав нелюдським стогоном, аби швидше видихнуть недобите життя. «Невже я один на ногах?» — не повірив, сам собі здивувався ротний. Пам’ять йому як одбило, в гарячці й не помітив, куди подівся Гарба, чи є хто живий. Мине день, другий, і ротний збагне, що це було за побоїще. Без жодного пострілу. Вони сплелися в клубок, майже всі без багнетів, рвали й тягали одне одного, живе місиво кричало й корчилось, поглинаючи жертви. І він, лісоруб, рубав прикладом, по пояс обклавшись панськими трупами, і та страшна огорожа захищала його з флангів і тилу. А на одному горбі стояв польський кулемет, чорним дулом дивився на чорне завихрене коло, і йому заціпило, бо кулі не розбирають, де свої, а де ворог.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Древляни»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Древляни» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Віктор Суворов - Оповіді визволителя
Віктор Суворов
Віктор Близнець - Ойойкове гніздо
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Землянка
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Паруси над степом
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Як народжується стежка
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Хлопчик і тінь
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Женя і Синько
Віктор Близнець
Віктор Близнець - Земля світлячків
Віктор Близнець
libcat.ru: книга без обложки
Віктор Савченко
Віктор Савченко - Тільки мить
Віктор Савченко
Вікторія Андрусів - Вагон №13
Вікторія Андрусів
Отзывы о книге «Древляни»

Обсуждение, отзывы о книге «Древляни» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x