Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Наступного дня після вечері Ян де Вітте, розпалюючи люльку, звернувся до молодого подружжя:

— Я вчора випадково почув, що ви збираєтеся будувати свій дім.

— Так, батьку, пора вити своє гніздечко. Днями я розмовляв із Катериною Бжебовською, і вона готова поступитися мені ділянкою землі в долині Смотрича.

— Там непогане місце, — погодився генерал.

— Найважливіше, що Катерина Бжебовська вже майже все зробила для майбутнього парку. Розбила кілька чудових алей, які ми тільки трохи змінимо, — захоплено підхопила Софія.

— Батьку, — звернувся до графа Йозеф, — ми просимо тебе розробити проект нашого будинку, а я займуся інженерними розрахунками водних каскадів.

— Так-так, ми дуже вас просимо, — підтримала чоловіка Софія. — А меблі для нашого будинку я замовлю в Парижі, у графині де Поліньяк.

— Ну що ж, — зітхнув де Вітте-старший, — як мені не шкода, що ви збираєтеся мене покинути, залюбки візьмуся за цю роботу. І хоч я знаю ці землі майже досконально, завтра проїдемо туди разом на рекогностування. Сподіваюся, дружині військового не потрібно перекладати це слово? — генерал усміхнувся.

— Ніяк ні, пане генерале! — викарбувала кожне слово Софія. — Рекогностування — це візуальне вивчення супротивника і місцевості в районі майбутніх бойових дій особисто командиром і офіцерами штабів.

— Молодець! — генерал здивовано поглянув на Софію, а потім перевів погляд на сина: — Не збагну, ви що, в Парижі займалися вивченням статуту?

— Не хвилюйся, батьку, як бачиш, ми все встигали.

З наступного дня робота закипіла. Софія активно брала участь у всіх справах: жваво обговорювала зі свекром проект майбутнього будинку, іноді даючи дуже цінні поради (смак у графині був на рівні), пояснювала Йозефу, які саме дерева потрібно досадити в їхньому саду, які статуї прикрашатимуть алеї і де найкраще місце для фонтану. Але, звичайно, не лише власним будинком були зайняті думки молодої грекині. Після їх приїзду з Європи життя в Кам’янці помітно пожвавішало. Софія вела листування з графинею де Поліньяк, графинею Бальбі і Віже-Лебрен. Генерал Комаржевський, шеф військового кабінету короля, систематично надсилав свіжу пресу — варшавські і паризькі газети, Станіслав Трембецький — любовні романи різних авторів. Софія організувала у себе салон, і двічі на тиждень молоді люди (кам’янецька еліта) мали задоволення знайомитися з новинами й обговорювати придворне життя обох столиць. Графиня Софія зі знанням справи додавала свої коментарі з приводу тієї чи іншої особи. А свіжі романи читали вголос і обговорювали до глибокої ночі.

Генерал Ян де Вітте разом із професором фізики Каспровічем продовжували експерименти із запуску повітряної кулі. І повторна проба запуску виявилася невдалою: куля знову загорілася і впала.

Софія і Йозеф організували аматорський театр. Першою постановкою була комедія «Солдатська любов» за участю офіцерів і солдат фортеці.

Час від часу через Кам’янець проїжджали важливі гості, які зупинялися в будинку коменданта. Одного разу Ян де Вітте повідомив, що до Снятина прибув імператор Йосиф II.

— Зараз Снятин, гарне містечко на річці Прут, знаходиться на території Австрії, хоча це недалеко від Кам’янця, — пояснив генерал.

— Йозефе, — звернулася до чоловіка Софія, — вважаю, тобі треба нагадати про себе імператору, адже він так багато зробив для нас.

— Звичайно, люба. Але як це зробити?

— Я підготую йому невеликий, але зворушливий подарунок, а ти забезпеч кур'єра.

— Що ж ти вирішила подарувати імператорові?

— Це мій секрет, — усміхнулася графиня після деякої паузи.

— Ну що ж, як завжди, покладаюся на твій смак та інтуїцію.

Імператор Йосиф II розмовляв із князем Чарторийським і генералом Кінським, коли його камердинер доповів:

— Ваша величносте, до вас кур’єр з Кам’янця від графині Софії де Вітте.

Кур’єр зайшов, низько уклонився і поставив на столик великий кошик, накритий вишитою серветкою.

— Графиня Софія де Вітте просить прийняти від неї скромний дар.

— Що там? — запитав імператор і, не чекаючи відповіді, підняв серветку і завмер: кошик до країв був наповнений великими стиглими вишнями. Такі вишні бувають тільки в Україні! Чарторийський із Кінським здивовано подивилися на кошик — варто було через таку дурницю гнати кур’єра добру сотню кілометрів! Але, перевівши погляд на імператора, відразу змінили свою думку. Цесар сяяв від задоволення. Такий прояв уваги до нього, імператора найбільшої імперії в Європі, був вершиною визнання його людських якостей, які він, Йосиф II, постійно підкреслював. Королі теж люблять прості земні задоволення!