Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

— Стасе, я хочу, щоб у нашому парку теж був присутній бог морів, — звернулася вона радше до Бренни, який супроводжував їх на прогулянці, ніж до чоловіка.

— Думаю, люба, що це бажання не таке вже і нездійсненне, — усміхнувся Потоцький. — Чи не так, майстре?

— Як побажаєте, графе. Я вже бачу, як Нептун велично сидить на своєму троні, а навколо, в задоволення вам, графине, — його дочки, оголені нереїди, катаються на спинах дельфінів і змагаються з тритонами — рибохвостими чудовиськами. Я вважаю, що ця біломармурова група чудово впишеться в композицію парку. Залишається лише втілити задум у камінь.

За тиждень до Нового року великий поштовий потяг із декількох десятків возів був відправлений до України, в маєток Потоцьких. Єдине, що відзначили газети, так це нечисленну охорону, яка супроводжувала той цінний вантаж.

Новорічний бал був у самому розпалі, графиня Жозефіна отримала, можливо, більше, ніж хотіла — такої уваги тутешнього двору вона не очікувала: компліменти, пронизливі погляди чоловіків дещо навіть збентежили її. Несподівано музика замовкла, герцог Леопольд Тосканський підняв вгору руку і покликав до себе графа Станіслава.

— Графе, у мене для вас не дуже приємна звістка.

— Яка ж, ваша світлосте? — картини, одна страшніша за іншу, замигтіли в уяві Потоцького.

— На жаль, поблизу Венеції бандити напали на ваш обоз.

— Щось викрадено? — граф Станіслав зблід.

— Вашій охороні вдалося відбити напад, припускають, що це був сам Караколлі, але все ж один візок бандити розграбували повністю.

— Що там було?! — майже закричав граф Станіслав.

— Будьте мужні, графе, це був віз із полотном Рафаеля.

— О! — зітхнув зал. — Це ж таке багатство!

— Нічого, у графа достатньо грошей.

— І все-таки його шкода.

— Треба було відправити більше охорони.

— Але погляньте, він прекрасно тримається!

І справді, блідість зійшла з обличчя графа Потоцького, більше того, він усміхався.

— Чому ви усміхаєтеся, графе?

— Це в нього нервовий шок, — зітхнув хтось із придворних.

— Ваша світлосте, панове, прошу хвилиночку уваги, — опанувавши себе, граф Станіслав. — Хочу вам повідомити, що оригінал «Мадонни з немовлям і Іоанном Хрестителем» уже в Тульчині. Я припускав такий поворот подій, тому в обозі везли копію картини Рафаеля, заздалегідь виготовлену на моє замовлення. А оригінал був відправлений раніше з моїми людьми, фактично без охорони, щоб не привертати уваги. І як бачите, мій розрахунок виявився правильним.

— Віват, графе Потоцький!

— Віват! Віват! Віват! — підхопили інші.

— Шампанського всім! — вигукнув Потоцький. — Я пригощаю з нагоди такого щасливого завершення цієї важливої справи!

Уже через два дні після новорічного балу карета везла подружжя з Тоскани до Риму. Вічне місто готувалося до карнавалу. Але ще до поїздки Станіслав і Жозефіна вирішили, що зупинка в Римі буде нетривалою. Вони присвятять йому наступну подорож, бо щоб подивитися, зрозуміти і відчути це місто, необхідні і час, і підготовка, і натхнення, і, звичайно, романтичний настрій. Місто, де щодня можна знайти нову визначну пам’ятку, зануритися в глибину століть і мріяти, мріяти, мріяти про майбутнє. Але й ті кілька днів, що Потоцькі провели в Римі, залишили в їхній пам’яті незабутнє враження. Багато міст красиві ввечері і вночі, але Рим стоїть осібно. Вдень Рим незрівнянний, а при повному місяці — прекрасний і таємничий.

Через тиждень карета Потоцьких в’їжджала в столицю Неаполітанського королівства Неаполь. Саме про нього, а не про Париж, наприкінці XVIII століття говорили: Vedi Napoli е poi muori! — «Побачити Неаполь і померти». Приїзд таких важливих гостей, як граф і графиня Потоцькі, не міг залишитися непоміченим. Дружиною короля Фердинанда III Бурбона була Марія Кароліна, рідна сестра Йосифа II, цесаря австрійського, а також Марії Антуанетти, королеви Франції, і значить, герцога Леопольда Тосканського, який описав у всіх подробицях у листі сестрі пригоди Потоцьких у Флоренції. Тому не встигли Станіслав і Жозефіна розпакувати свої речі, як надійшло запрошення на прийом у королівський палац. Від запрошень короля відмовлятися не годиться, і як не важкі світські обов’язки, робити нічого — треба їхати.

Прийом виправдав надії графа Станіслава: окрім знайомства з королівською парою, свої послуги в якості гіда по Неаполю і околицям запропонував англійський посланник лорд Гамільтон, великий знавець мистецтва і взагалі людина тонкого смаку. Лорд зі своєю дружиною Еммою вже кілька років мешкали в Неаполі і, здавалося, дослідили кожен куточок цього прекрасного міста.