Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

23 січня 1793 року Пруссія і Росія підписали конвенцію про Другий розділ Польщі.

Софія зайшла до кабінету Станіслава. Граф сидів у кріслі з відсутнім поглядом. На столі лежав пістолет. На мить графині Софії стало страшно від думки, що вона могла спізнитися. І тепер лише вона, єдина в усьому світі, могла перешкодити цій людині здійснити задумане. Вона повинна знайти слова й аргументи — єдині ліки, що могли здолати біль його душі і повернути віру в себе. І якщо їхнє кохання справжнє, це у неї вийде!

— Це сталося, — тихо мовив Станіслав, не повертаючи голови.

— Я знаю, коханий, — Софія опустилася на підлогу і поклала голову йому на коліна.

— Вона обдурила мене. Вона знищила мою країну, а значить, і мене.

— Але ж ти напевно знав, що це відбудеться. Згадай, ти говорив своєму кузену, що шансів дуже мало.

— Так, але після розмови з імператрицею (а вона чесно дивилася мені в очі) мені здалося, що не все так безнадійно.

— Ти мій романтик, — ласкаво промовила Софія. — Безліч людей (і Катерина входить до їх числа) йдуть до влади по трупах, а досягнувши вершини, звикають до цього, і тоді кров і жорстокість для них — звична справа.

— На жаль, усю провину хочуть перекласти на мене. Що робити ось із цим? — граф Станіслав підняв кілька паперів на столі. — Це листівки, афіші та памфлети, в яких мене перетворюють на об’єкт загальної ненависті. Але ж іще зовсім недавно все було навпаки.

— Графе, для вашого випадку дуже підходить фраза «Королі з втратою трону втрачають і придворних», — пожартувала Софія і додала вже серйозно: — Повір мені, ти не повинен брати відповідальність за розділ країни на себе. У тебе благородне й високе серце. Цю проблему створили інші, послабили країну донезмоги, а ти тільки відтягнув цей невідворотний удар.

Граф Станіслав поклав руку на голову Софії, і його пальці почали ніжно перебирати її волосся — це графа заспокоювало.

— Зараз, як ніколи, ти повинен бути сильним, Станіславе. Адже ти сам говорив, що поважають сильних.

— Це дуже важко, коли з усіх боків намагаються зробити тобі боляче.

Графиня Софія сіла в крісло і взяла коханого за руку.

— Але ж ти не самотній. Держави так само, як люди, ніколи не миряться з рабством. І на відміну від людей, держави не вмирають назавжди. Скільки прикладів в історії, коли завойовували малі країни, але потім вони знаходили в собі сили відродитися знову. Поляки, литовці, українці — горді народи, і рано чи пізно вони будуть вільні. Ти повинен вірити в це. Тим більше що на тебе з надією і любов’ю дивляться одинадцять твоїх дітей. Тільки заради них ти повинен жити далі. А тепер у тебе є ще й я. І для мене ти ελπιδα (elpida) — так гарно звучить грецькою слово «надія». Можна я тебе так називатиму?

Станіслав уперше за весь вечір усміхнувся і кивнув головою на знак згоди.

— Я щасливий, що й ти в мене тепер є, — тихо промовив він.

— Коханий, але я тобі не сказала найголовнішого. У тебе скоро з’явиться ще одна людина, яка захоплюватиметься тобою.

Граф Станіслав запитально поглянув на графиню.

— Я вагітна. Наша зустріч у Тульчині не минула безслідно.

Станіслав обійняв і розцілував Софію.

— Що ж, будемо жити! Ти допомогла мені впоратися з миттєвою слабкістю, захистила від небезпеки.

Незабаром граф Станіслав поїхав до Петербурга — настав час відкрити все Жозефіні. Він не хотів бути обманщиком. Як порядна людина Станіслав розумів, що ця звістка змусить його дружину страждати, а може, навіть зробить нещасною. Адже, незважаючи на легковажність та влюбливість, Жозефіна десь у глибині душі кохала його або принаймні була до нього прив’язана. Але й підтримувати нещирі відносини з дружиною він більше не бажав.

Ще Станіслав хотів побачитися зі своїми дітьми, і це його тішило і дещо скрашувало майбутню неприємну розмову із Жозефіною. І нарешті, була ще одна причина, чому граф Станіслав не хотів перебувати в Петербурзі, — ймовірна зустріч із імператрицею Катериною II.

На подив графа Станіслава, його розмова з графинею Жозефіною минула дуже спокійно. Мабуть, попереджена заздалегідь, вона вже все обдумала і була готова до зустрічі. Про розлучення вона навіть не хотіла говорити, пояснюючи це тим, що у Станіслава захоплення може бути швидкоплинним, і час розставить усе на свої місця.

Проте граф Станіслав наполіг на обговоренні фінансових питань. Ще до від'їзду вони з Софією вирішили, що зараз їм потрібно повністю змінити своє життя — перебратися до якого-небудь забутого всіма куточка Європи, до однієї з країн на узбережжі моря, наприклад, до Голландії. А так як граф Станіслав вирішив для себе, що їде за кордон назавжди, то наполіг на підписанні майнового договору із Жозефіною. Згідно з цією угодою, граф Станіслав Потоцький довірив графині Потоцькій Жозефіні опіку над дітьми, а також передавав під її управління всі свої володіння. Жозефіна, у свою чергу, повинна була перераховувати Станіславу 50 000 дукатів щорічно, що складало менше третини доходів Потоцьких.