— О ні, ваша світлосте. — В очах грекині засяяли іскорки незгоди. — Ви — герой, переможець. Увесь ваш шлях до Петербурга буде всипаний трояндами, супроводжуватимуть вас вдячні промови, феєрверки, бали на вашу честь. Ви заслужили це. А я буду на другій або третій ролі, якщо взагалі мене хтось помітить. Інша справа — Петербург. Коли ви нап’єтесь слави, коли затихатимуть хвалебні оди, ось тут і з’явлюся я. Це відразу пожвавить петербурзький світ: почнуть ширитися чутки, плітки, заздрість — словом, ви знову будете в центрі уваги, та і я не загублюся.
— Невже ти думаєш, що інтерес до мене так швидко піде на спад?
— Не сумнівайтеся, фельдмаршале. Ви занадто довго були відсутні в столиці, щоб надовго сколихнути тягуче й одноманітне світське життя.
— Може, ти і маєш рацію. Тоді — до зустрічі в Петербурзі!
Софія приїхала до Петербурга в середині березня, через два тижні після прибуття туди князя Потьомкіна. Місто все ще перебувало під враженням зустрічі колишнього фаворита Катерини II (у салонах російської столиці з’являлися все нові і нові подробиці пригод у дорозі, які привозили з глибинки свідки ходи князя).
Петербург справив на Софію подвійне враження. Зовні, здалеку, місто величне і гарне: гранітні набережні, церковні куполи, шпилі Адміралтейства та Петропавлівської фортеці — це було грандіозно!
Але… Чогось не вистачало цій суворій красі. Поглянувши на свинцеве небо, що нависло над російською столицею, Софія зрозуміла: їй, грекині, не вистачало сонця, яскравих південних фарб. Зводячи Петербург, росіяни спробували створити у себе одночасно й Афіни, і Рим, і Візантію. Але там, серед гір, південного сонячного неба, багатства рослинного світу, архітектори своїми творіннями лише майстерно доповнювали природні красоти, тут це виглядало дещо неприродно. І коли Софія в’їхала до міста, вона ще більше в цьому переконалася.
Це був березень. Нева скута льодом, численні скульптури на тлі почорнілого весняного снігу і величезних будинків стояли як самотні, замерзлі подорожани. Вибоїста бруківка, яку на півночі неможливо привести до ладу, та й самі будівлі під час зими втратили зовнішній лиск, бо сніг і дощ, мороз і вітер робили свою руйнівну справу, зриваючи навіть штукатурку зі стін. До того ж, прямими вулицями гуляв сирий, вогкий вітер, що пробирав до кісток, і Софії нестерпно захотілося скоріше опинитися біля каміна з чашкою гарячого шоколаду в руках.
«Можливо, я занадто сувора й упереджена, — думала грекиня, — і влітку тут усе інакше, але з другого боку, зима в Петербурзі триває більшу частину року».
Через кілька днів відбувся перший виїзд Софії у світ. Князь Потьомкін прибув до Петербурга під час великого посту. Але приїзд ясновельможного став чудовим приводом для його порушення: майже щодня влаштовувалися бенкети і бали, петербурзький двір вважав за щастя запросити князя, і якщо той давав згоду, це було найвищою нагородою.
Наприкінці березня принц Нассау-Зіген влаштовував святковий обід. Поява князя Потьомкіна з графинею де Вітте стала справжньою сенсацією: князь у гетьманському мундирі та Софія в грецькому вбранні затьмарили інших гостей. Ніхто вже не зважав на вишуканість поданих страв, але Нассау-Зіген не дуже засмутився: він хоч і витратився на делікатеси, але такий поворот подій надавав йому значної переваги при дворі: завтра його ім’я буде на вустах у всього Петербурга, нехай і після імен князя і графині.
Через два дні, коли сенсаційні чутки дійшли до Катерини II, цариця забажала побачити Софію. Графиню супроводжував Потьомкін, і це, з одного боку, надихало її, з другого — дещо турбувало. Найменше Софії хотілося бути залученою до будь-якої палацової інтриги, а зараз такий поворот подій був цілком можливий. Клубок стосунків трикутника Катерина II — Потьомкін — Зубов був не тільки не розплутаний, а, навпаки, заплутувався ще більше. Потьомкін, колишній фаворит, тепер був другою особою у державі. І хоча тривала відсутність у Петербурзі позначилася на його становищі при дворі, здавати свої позиції князь не збирався. Цілком закономірно, що після вишуканого жіночого оточення у його ставці Катерина як коханка вже мало цікавила ясновельможного. До того ж, новий фаворит Зубов посів тимчасово вільне місце в опочивальні цариці. То була дуже жадібна, заздрісна людина, і лаври ясновельможного не давали новоспеченому фаворитові спокою. І якщо за відсутності князя Зубов міг вимагати у Катерини все що завгодно, то з приїздом Потьомкіна він притих. Князя він поки ще боявся. Розрубати вузол непростих стосунків повинна була німкеня, 62-річна цариця Росії Катерина II. А зважитися на це вона поки не могла: їй потрібні були обидва — і Потьомкін, і Зубов, бо вони чудово доповнювали один одного, щоправда, на відстані.
Читать дальше