Дмитро Воронський - Козак Байда, або Хортицька Січ

– Мо’, відмітимо славну перемогу? – докинув Петро Брага. – А то я вже так зголоднів, що аж жаби у череві квакають.

Пропозиція ротмістра всім припала до смаку. Татарина звільнили з-під коня і зв’язали. Всього в живих, окрім ватажка чамбулу, залишилося лише троє татар. Було вбито близько двохсот ординців, решта втекла в поле. Дмитра Вишневецького та Бернарда Претвича воїни та звільнені бранці зустріли, як героїв, вигуками: «Слава!» Худобу, що розбіглася по полю, вершники вже збили докупи. Частина чоловіків взялися забивати худобу на м’ясо, щоб приготувати великий обід на всіх.

Оскільки до цього треба було чекати ще цілу годину, вирішили допитати полонених татар. Ротмістр Брага був за тлумача, біля татар зібралася чимала купа старших воїнів. Вишневецький помітив між ними білозубого чоловіка, що врятував його. Побачив княжич і сивовусого, що віртуозно бився на шаблі.

– Хто ти такий? – спитав Петро татарського ватажка.

– Я бек Саадет – родич великого хана Девлет Герая. Моя рідна сестра – ханська дружина, – гордовито відповів ординець.

Воїни переглянулись, Олекса здивовано докинув:

– Тю! А я думав, у кримського хана в гаремі – лише наші дівчата…

– Закрий рота… – Матяш штурхнув кулаком молодика у бік.

– Саадете, це твої люди спалили на Волині Загороддя? – спитав Вишневецький, стиснувши кулаки так, що аж затріщали суглоби.

– Про Загороддя я нічого не знаю, – мовив татарин. – Коли я виходив із Перекопу, за день до нас на лови вийшов чамбул Мергена. Можливо, він побував на Волині…

Претвич при згадці цього імені насупив брови. Люди загомоніли. Мерген мав лиху славу кровожерливого людолова, що вбив не один десяток українців. Саадет побачив, що люди навкруги перешіптуються, і подумав, що вони обговорюють, у який спосіб його найкраще вбити.

– Не вбивайте мене! Я дуже багатий, за мене заплатять великий викуп! – наголосив родовитий ординець.

– Якщо ти такий багатий – якого біса поперся на Вкраїну? – обурився Дмитро.

– Та… мені нудно стало, вирішив трохи розважитись, – крутнув плечима бек.

– Це для тебе розвага? Падлюка!! – від гніву в княжича перехопило подих. – Для тебе розвага – палити наші села? Розвага – вбивати наших дітей та жінок? Зараз ти, падло, порозважаєшся! – розлючено докинув Вишневецький і вихопив з піхов шаблю. – Михайле, дай-но мені свою шаблю і розв’яжи руки татарину.

Люди загомоніли. Матяш збагнув, що задумав Дмитро.

– Княже, не треба цього робити… – стурбовано сказав воїн.

Вишневецький пропустив слова Матяша повз вуха. Його очі палали гнівом, він пильно втупився в Саадета. Той встав із землі, розминаючи звільнені руки. Обличчя бека було, мов дерев’яна маска – жодне почуття не читалося на ньому…

– Я, Дмитро Вишневецький, викликаю тебе на герць! Якщо переможеш – отримаєш волю, – промовивши ці слова, князь жбурнув під ноги татарина шаблю.

– Треба зупинити цей бій, – стиха сказав ротмістр, звертаючись до Претвича.

– Його уже не зупинити… На все воля Божа… – відповів староста.

Чоловіки миттю розійшлися. Навколо двох бійців утворилося широке коло. На пласкому обличчі Саадета зазміїлася підступна посмішка. Він повільно нахилився до шаблі, узяв її за руків’я і тієї ж миті, розігнувшись, як пружина, стрімко зробив крок до Вишневецького. Дмитро теж зробив швидкий рух назустріч ворогу. Шаблі схрестились, висікаючи іскри у жорстокому обопільному ударі. Саадет зробив невловний крок уліво, його клинок звився вгору хижим звіром з наміром розколоти череп. За частку секунди до смертельного удару Дмитро відбив вороже лезо і вдарив у відповідь, цілячись у тулуб ординця. Саадет, як ящірка, ухилився від шаблі і сіконув по ногах князя. Вишневецький встиг відскочити назад. Татарин став заходити правобіч, вістря його шаблі вимальовувало чудернацькі фігури.

Воїни почали криками підтримувати Дмитра, бій їм подобався, бо в чесному поєдинку зустрілися два майстерних фехтувальники. Сивий козак із силою провів пальцями по вусах. Він хвилювався за Вишневецького, адже найменша помилка могла призвести до смерті князя від руки меткого і сильного ворога…

Саадет, зробивши кілька оманливих випадів, прудко кинувся в атаку з цілою серією рублячих ударів. Дмитро почав відступати, заледве встигаючи відбивати шабельні наскоки. Помітивши шпарину в захисті ординця, князь спрямував туди шабельне лезо. Гнучкий, як верба, бек знову ухилився від удару і водночас зробив новий випад. Вишневецький відбив потужний удар і знову вдарив, цілячись в шию ворога. Саадет неймовірним рухом вивів шию з-під леза. Але Дмитро вже цього чекав: шабля стрімко повернулася назад, гостре лезо рубонуло по шиї, татарська голова злетіла з плечей! Останнім порухом ворожа шабля дряпонула кисть Вишневецького. Ординське тіло, як мішок, упало на траву, з тулуба забив струмінь яскраво-червоної крові. Глядачі переможно закричали, всі кинулися вітати князя з перемогою…