Василь Земляк - Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)

Здесь есть возможность читать онлайн «Василь Земляк - Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Жанр: Историческая проза, foreign_contemporary, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник): краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Василь Земляк (1923–1977), український письменник, кіносценарист, прийшов в літературу у 1950-х роках разом із поколінням письменників-фронтовиків. Його перші повісті присвячені темі повоєнного села, подіям Вітчизняної війни і часто базуються на особистому досвіді.
«Лебедина зграя» і «Зелені Млини» – найбільш відомі твори Василя Земляка. Вони складають дилогію і були відзначені 1978 року Державною премією України ім. Т. Шевченка. Автор зобразив історію українського селянського Побужжя, починаючи з пореволюційних подій, коли виникали комуни й точилася смертельна «класова» боротьба, й кінчаючи визволенням краю навесні 1944-го від фашистських окупантів. Кожен із героїв роману – і головних, і навіть зовсім епізодичних – постає перед зором читача як живий, думає, говорить і діє по-своєму, за велінням тільки йому притаманної «природи». А разом узяті, вони й утворюють ту цілісність, ім’я якій – український народ.

Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник) — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

На ґанок вийшов Павлюк-батько, теж із хутірних, він тримав найкращу кузню в окрузі, заграбував її у пана Родзінського, коли розбирали економію, надірвався, вантажачи велетенське ковадло з колодою, відтоді так і жив із грижею, раз по раз запихав її у свої нутрощі, а вона вивалювалась усе загрозливіше. Ось і зараз розхвилювався до краю, притримував лівицею грижу, перехнябившись усім тілом на один бік, потім скрушно надів сиву шапку на сиву голову.

– Скільки? – разом добігли до нього три сини – Онисим, Махтей і Роман, каторжани кузні.

– Півтори тисячі, як льоду, – махнув вільною рукою Павлюк і крізь притихлу громаду став пробиватися до саней, щоб там угамувати біль.

Він лежав у санях, а дідичі обступили його: «Ну, ну, Созоне, розкажи, як воно там робиться?» Павлюк лежав горілиць, дивився на замерзле, крихке, як перший лід, небо і все шепотів:

– Півтори тисячі… півтори тисячі…

Покликали в сільраду обох Раденьких – Федота і Хому. Вони пішли, мов на плаху, згинці, ще на ґанку познімали шапки, вклонилися міліціонерові на дверях, так наче щось могло залежати і від нього. Колись це були бідні люди, мали гончарного круга і сліпого коня, котрим возили свої вироби до Глинська, після землеустрою кинули гончарювання, поставили спершу одного вітряка, а це бралися за другого – майстри були до всього великі, відкрили шорню, стельмашню, вже замахнулись було на трактора, а там і на молотарку, самі наробили цегли і склали хату на дві половини, майже таку, як була у Тисевича, – жити та бути, аж раптом цієї ночі Савка у вікні…

Тримали Раденьких довше за інших. Старший, Федот, кілька разів уклякав, благав представників влади зглянутися на його діток, яких мав чималенько. Погрожував, що приведе їх сюди, а собі заподіє смерть. Менший Раденький дітей не мав, але розплакався не так за себе, як за брата.

Уповноважений райпарткому був Клим Синиця, він знався з Раденькими по козівських та глинських ярмарках (глину продавали у тому ж ряду, що й горшки), але ніколи не сподівався, що се ті самі Раденькі, ще недавні вавилонські бідаки, власники одного-єдиного сліпого коня, про якого говорили тоді: він такий сліпий, що не може відрізнити козівського ярмарку від глинського. В сільраді було натоплено, а Клим Синиця ходив по кімнаті у шкірянці наопашки, але через безрукість Раденькі не впізнали його. Той продавець червоної глини мав обидві руки, був лагідний, добрий хлопець, а цей, товариш уповноважений райпарткому, – непохитний і невблаганний, знав їхні прибутки краще за них самих (не поступався жодним карбованцем від названої суми: п’ять тисяч з подвір’я, або кожному свою половину).

– Чим же ми гірші за Бубелу, за Матвія Гусака, за інших? – почав було Федот хапатися за останнє, але менший Раденький заспокоїв його і майже непритомного вивів на ґанок.

Коли вони назвали суму, Матвій Гусак засміявся, а Павлюк перестав стогнати на своїх санях, забув про грижу.

Після них пішов за «експертом» Петро Джура. З тим розмова була коротка, тут зважувалось на хвору Рузю і на те, що його трактора наймала сама комуна, коли виходив з ладу локомобіль.

– Трактор ще живий?

– Живий.

– Не продав?

– А навіщо? Хіба він у мене їсти просить?

– І довго ще будеш його тримати?

– Заки не здохну.

– Може, вступиш у комуну? З трактором.

– Ні, Климе, хочу бути вольним.

– Запишіть йому півтисячі.

– А не мало? – то фінінспектор із Глинська, з душею холодною, як у вужа.

– Досить з нього для початку.

– Це ж на скільки років? – запитав Джура, дрібно постукуючи підошвою об підлогу.

– Не внесеш до Нового року, експропріюємо твого трактора. Баста! Іди, Джуро, і думай, що тобі краще. Або з нами, або з ними… – показав за двері. З тим і вийшов, наче однаково йому…

Після цього покликали Явтуха. Той зайшов, радісно зворушений, жвавий, майже щасливий. Це насторожило Клима Синицю. Оглянув Явтуха, оцінюючи: все ті ж легендарні штани на ньому – що з цього брати?..

– Ви писали заяву на Соколюків?

З Явтуха спало те романтичне, він боязко зиркнув на їхнього дядька Панька Кочубея, котрий сидів тут, по ліву руку, якої насправді не було, від Клима Синиці.

– Писав старший мій син Івасько під мою диктатуру. Я сам писати не вмію.

– Ви певні, що це наймичка в них?

– Так, чистісінької води наймичка. Панько Гарехтович можуть підтвердити, дарма що доводяться дядьком для них, їм тобто.

– У третіх, – уточнив Панько Кочубей.

– А я хіба сказав – у перших?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)»

Обсуждение, отзывы о книге «Лебедина зграя. Зелені Млини (збірник)» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x