Юрій Винничук - Аптекар

І тут видиво зникло. Чарівниця віддала Кирилові пучок волосся, і сказала:

— Йди додому і будь спокійний. Парася буде тебе кохати. Але нікому не розповідай, що ти в мене був.

Рута не вперше була свідком таких чарів, але цей випадок викликав у неї тривогу, хоч і сталося так, як обіцяла чарівниця: ковалівна віддалася за Кирила. Однак прожили вони разом не довго. Дівчина поводилася так, ніби перебувала у сні, часто марила, вставала по ночах і тинялася подвір’ям, а на ранок нічого не пам’ятала. І тоді Кирило не витерпів, подався до магістрату і розповів усе райцям.

«Березень 1647 року.

Мені призначили іспит і в присутності цілого цеху аптекарів я відповів на всі запитання, більшість з яких була не така вже й важка і стосувалася рецептури ліків від найпоширеніших хворіб. Правда, у декого з них були ще застарілі і, чесно кажучи, дикі погляди. Вони ніяк не могли змиритися з тим, що я вважав, що волоські горіхи не тамують пам'ять, а цибуля і часник не загущують кров. Я сказав, що горіхи навпаки дуже корисні для пам'яті і розумової діяльності, а цибуля і часник дуже помічні на застуду, а ще їх треба їсти взимку щодня, аби не було проблеми зі зубами. Частина з них із недовірою слухала мене, а інша відмовчувалася. Мабуть, все ж таки вони зважали на те, що я молодший за них і почерпнув якісь новіші відомості.

Принаймні я іспити склав, і мені дозволено було відчинити аптеку. А незабаром потому зі мною зустрівся війт і поцікавився, чи я б не погодився обійняти посаду магістратського чи то пак судового лікаря. До моїх обов'язків мала б належати присутність на тортурах, я мав би стежити, аби допитуваного не довели до смерті. Я завагався, але він мене заспокоїв тим, що це не так часто відбувається, раптом раз на тиждень, а то й рідше. Винятки трапляються лише під час більших розрухів, коли виловлено цілу зграю розбишак.

— Не бійтеся, не перепрацюєте, — додав він. — Зате будете мати постійну платню. А коли станете магістратським службовцем, то за гроші магістрату вам просмолять дах, підлатають стіни і почистять комин. Ваша ж аптека ще не приносить доброго зиску?

То була правда, тому я погодився.

— Тоді вам доведеться ще відбути один іспит перед нашими докторами. Ви ж бо, мабуть, також збираєтеся провадити лікарську практику? Ваш стрийко розповідав, що ви вчилися і на хірургії та відвідували лекції провідних хірургів.

Я відповів, що в міру власних сил не хотів би занедбувати своїх знань у хірургії.

— Абисьте знали, — сказав він, — між хірургами і лікарями існує суттєва різниця, яка полягає в тому, що коли останні є вченими і черпають свої знання з книг, хірурги, а точніше цирульники, це всього лише ремісники, що займаються тільки зовнішніми хворобами. Вони однаково вміло послуговуються бритвою для гоління, як і скальпелем, лікуючи карбункули, фурункули, шишки і чорну коросту, практикуючи в крамарських будах на базарах і ярмарках або ж десь при дорозі. Отримавши титул майстра, вони не потребують уже ані науки, ані знання латини. Як і кожен ремісник, вони мусять всього лише відбути свою майстерну „роботу“. І люди, скажу вам, довіряють їм більше. От такий парадокс. Я намагаюся якось із цим боротися, тому притягую вчених людей. А ті дурисвіти вже розперезалися не на жарт. Їм уже мало, аби їх називали майстрами чи цехмістрами, вони самі себе ще обдаровують науковими титулами бакалавра, ліценціата, доктора, хоч і не мають на те жодних підстав. А ще зодягають довгу темну сутану й гострокутну шапку, аби відразу видно було, що то за риба. Блазні, одне слово.

І ось я нарешті побачив їх, цих закостенілих у своїх забобонах і переконаннях тугодумів. Перше, що мене запитали, стосувалося того, як я ставлюся до пускання крові при високому тиску. Я відповів, що цей метод уже застарів, його можна вживати лише в крайніх випадках і спустити можна не більше, як пів літра крові. Ці мої невинні слова викликали бурхливу реакцію. Доктор Якуб Hiґель заявив: „Що більше води витягують з криниці, то більше доброї до неї натікає; що частіше дитина смокче свою матір, то більше вона має молока. Так само і з пусканням крові“.

Доктор Мартин Ґрозваєр запитав, чи відомо мені, скільки крові міститься у людському тілі? Я відповів, що п'ять літрів, і почув гучний регіт та ляскання долонь по колінах.

— Чого вас там учили? — волав Мартин Ґрозваєр. — Людське тіло містить двадцять чотири літри крові! А отже, без смертельних наслідків можна двадцять літрів вицідити.