Степан Руданский - Олег — Князь Київський

В лихую годину:

"Ой Біроне ти, Біроне,

Розпревражий сину;

Ой Біроне ти, Біроне,

Розпревражий сину,

Добув же ти за любощі

Цілу Курівщину.

Добув же ти за любощі

Цілу курівщину,

Та за славу й я добуду

Цілу Україну!"

І приходить до цариці

Та й став говорити:

"Позволь, — каже, — ясна Ганно,

Турків перебити!

Позволь, — каже, — ясна Ганно,

Турків перебити,

Позволь мені в Туреччині

Слави заслужити!"

А цариця, як на теє,

Горобців стріляє,

А Бірона нема вдома -

Коней виїжджає.

Вона й каже: "Та йди, — каже, -

Хоч і чорта бити,

Лиш дай мені хоч їдного

Горобця забити!"

Тоді Мініх Леонтого Живо закликає,

Дає йому двадцять тисяч,

На Крим посилає.

Десять тисяч Леонтову

Він дає московських,

Вісім тисяч українських,

А дві запорозьких.

Та й і каже всіх ногайців

В степу перебити,

Та й і каже усі села

В Криму попалити.

А Леонтій, як на теє,

Восени зібрався,

На ногайців лиш поглянув

І в Крим не дібрався.

Переморив десять тисяч

Москви і чубатих

Та й вернувся на Вкраїну

Зиму зимувати.

На другий рік під царицю

Мініх підступає

Та п'ятдесят і п'ять тисяч

Війська викликає.

І викликав сорок тисяч

Ще й вісім московських,

А чотири українських,

А три запорозьких.

І викликав усе військо

І всіх отаманів

І пішов собі у степи,

Б'ючи в барабани.

Недалеко Перекопу

Мініх спочиває,

Він до себе Леонтого

Тихо закликає.

Дає йому десять тисяч

Жовнірів московських

Ще й до того три тисячі

Хлопців запорозьких.

І шле його буджаківських

Татар розбивати,

І шле його полонених

Руських відбивати.

І Леонтій десять тисяч

Взяв собі московських,

Ще й до того три тисячі

Хлопців запорозьких.

Та й і пішов буджаківських

Татар розбивати,

Та й і пішов полонених

Руських відбивати.

І москалі буджаківських

Татар перебили,

А козаки полонених

До двохсот відбили.

А тим часом прибув Мініх

Аж до Перекопа,

Перескочив рів глибокий

У чотири хлопа,

І пігнався серед Криму,

І став кримців бити,

Срібло, злото забирати

І села палити.

І попалив вражі села,

Назад повертає,

Аж до нього пан Галецький

Стиха промовляє:

"Пусти мене, отамане, на час погуляти, пусти мене з козаками кримців пошукати".

І пускає його Мініх

В лихую годину,

І приходить пан Галецький

На Чорну Долину, І видить він, що тьма-тьмуща

В долині татарів,

І не втерпів пан Галецький,

На сонних ударив.

І спужалися татари,

Стали утікати,

Тоді стали їх козаки

Кіньми доганяти.

Тоді стали їх козаки

Кіньми доганяти

Та крівлею татарською

Шаблі обмивати.

І вернулися козаки,

Сіли, спочивають,

А тим часом і татари

Очі продирають.

А тим часом і татари

Очі продирають

І козаків малу жменю

Кругом обступають.

Обступають, обступають,

Далі приступились.

І спішився пан Галецький,

Козаки спішились,

І добули десь у собі

Смертельної сили,

І в татарів свої шаблі

Раптом затопили.

І почалась різанина

В неділеньку зрання,

І різались по долині

З рання до смеркання.

І, як сіно під косою,

Татари валились,

І з татарів на ополі

Вали поробились.

Аж під вечір і татари

Із коней злізають,

На потомлених козаків

Ще раз нападають.

Тоді живо пан Галецький

Сина закликає,

Ще живіше обіймає,

К серцю пригортає:

"Тікай, — каже, — милий Петре,

Тікай, милий сину,

А я, сину, — обіймає, -

А я тут загину…"

І кинувся між татарів,

Та вже не вертався,

Тілько слави з козаками

Вічної набрався.

І дочувся за них Мініх,

Казав поховати,

А сам пішов на Вкраїну

Зиму зимувати.

На третій рік під Очаків

Мініх підступає,

Він сімдесят тисяч війська

За собою має.

Він шістдесят тисяч має

Жовнірів московських,

Вісім тисяч українських,

А дві запорозьких.

Він сімдесят тисяч має,

Стоїть, розважає.

Далі військо своє сильне

На три розділяє.

І на степи посилає

Жовнірів московських,

На байдаки посилає

Хлопців запорозьких;

А козакам українським

Каже скрізь літати

Та в Очаків на підмогу

Турків не пускати.

І жовніри московськії

Турків побивали,

А козаки українські

Турків не пускали.

А козаки українські

Турків не пускали,

А козаки запорозькі

Турків обдирали.

І набрали срібла-злота,