Томас Кініллі - Список Шиндлера

Як говорить легенда, одного вечора в неділю генерал Юліус Шиндлер власною персоною завітав до Плашува, щоб з’ясувати, чи має існування табору бодай якесь значення для воєнних дій. Це не був типовий час візиту на завод значного бюрократа, але, мабуть, Інспекція з озброєння, з огляду на важку зиму, яка впала на Східний фронт, тепер працювала понаднормово. Перед інспектуванням генерала з почтом нагодували обідом на «Емалії», де вино й коньяк лилися рікою, адже Оскар, як Бахус, належав до діонісійського роду богів.

Після такого обіду інспекція покотила до Плашува своїми «мерседесами» в стані, далекому від професійної безсторонності. Обумовлюючи цей момент, переказ оминає увагою той момент, що і генерал Шиндлер, і його офіцери всі були спеціалістами з виробництва, які вже чотири роки працювали якраз професійно і безсторонньо. Але в Оскара той факт жодного трепету не викликав.

Огляд почався зі швацької фабрики Мадріча. То був козир Плашува. Протягом 1943 року тут вироблялася форма для вермахту зі швидкістю понад двадцять тисяч комплектів на місяць. Але питання стояло так: може, панові Мадрічу варто забути про той Плашув та й витрачати свій капітал на розширення більш ефективних і краще обладнаних польських фабрик на Подгужі й у Тарнові? Благенькі умови Плашува не дуже заохочували Мадріча, та й будь-якого інвестора на його місці, ставити там обладнання, яке потрібне фабриці вищого класу. Офіційна інспекція розпочалась, аж тут світло в усіх цехах згасло: друзі Іцхака Штерна з генераторної влаштували аварію електромережі. Крім алкоголю і переїдання, за які відповідав Оскар, панове з Інспекції з озброєння тепер були дезорієнтовані поганим освітленням. Високі гості присвічували собі ліхтариком, а верстати працювати не могли, тож менше провокували професійні почуття інспекторів.

Поки генерал Шиндлер, примружившись, розглядав під променем ліхтарика преси й верстати металевого цеху, тридцять тисяч людей Плашува не знаходили собі місця на нарах, чекаючи на його присуд. Навіть з огляду на перевантажені лінії східної залізниці вони знали, що висока технологія Аушвіцу лише в кількох годинах їзди на захід. Вони розуміли, що співчуття як такого від генерала чекати годі. Він займався виробництвом. Для нього то й була головна цінність.

Через обід в Оскара й аварію з електрикою, як говорить міф, Плашув був урятований. Насправді все було не так гарно, бо табір пережила лише десята частина з тих, хто в ньому опинився. Але Штерн та інші згодом пишатимуться цією історією, і більшість її деталей, напевне, правдиві. Адже коли Оскар замислювався, чим частувати високих гостей, то передусім їм щедро наливав, та й штука з зануренням інспекції в темряву йому б сподобалася.

— Не варто забувати, — казав хлопець, якого згодом порятує Оскар, — що пан Шиндлер — не лише німець, а має в собі трохи й чеського. Він був такий собі бравий вояк Швейк. Йому подобалося збивати систему з пантелику.

Поставити питання, що подумав суворий Амон Ґьот, коли світло згасло, було б нечемністю щодо міфу. Може, саме в той момент він був п’яний або того вечора десь гостював. Виникає і питання, чи то Плашув вистояв, бо генерала Шиндлера ввело в оману погане освітлення і випите, чи то табір залишили, бо в ньому було зручно утримувати людей у ті тижні, коли велика станція Аушвіц-Біркенау була переповнена. Але ця історія більше говорить про те, чого люди очікували від Оскара, ніж про жахливий плашувський табір чи кінець більшості тих, хто до нього потрапив.

А поки СС та Інспекція з озброєння розглядали варіанти майбутнього того табору, Йозеф Бау — молодий краківський художник, з яким Оскар згодом близько познайомиться, — до нестями закохався в дівчину на ім’я Ребекка Танненбаум. Бау працював у будівельному управлінні табору креслярем. Він був серйозним хлопцем із характерним для митця чуттям долі. Йозеф, можна сказати, втік до Плашува, бо в гетто ніколи не мав правильних документів. Оскільки він не володів таким фахом, який міг придатися на фабриках у гетто, то хлопця переховували мати й друзі. Під час ліквідації в березні 1943 року він утік за стіни гетто й пристав до колони працівників, що прямували до Плашува. Адже у Плашуві було місце новій промисловості, відсутній у гетто. Будівництво. У тій самій похмурій будівлі, де був і кабінет Амона, працював над своїми кресленнями Йозеф Бау. Він був протеже Іцхака Штерна, і Штерн згадував його в розмові з Оскаром як вправного кресляра і людину, яка, принаймні потенційно, зможе допомогти з підробкою документів.