Томас Кініллі - Список Шиндлера

У Міли було щасливе дитинство, навіть в антисемітській Лодзі, і вона розпочала свою медичну освіту у Відні за рік до війни. Вона зустріла Польдека, коли людей з Лодзі привезли до Кракова у 1939 році. Мілу записали до того самого помешкання, що й бравого Леопольда Пфефферберґа.

Тепер він був уже, як і Міла, останнім зі свого роду. Його матінку, яка свого часу оформлювала квартиру Шиндлера на Страшевського, разом з батьком відвезли до тарновського гетто. Звідти, як потім дізнався Леопольд, їх відправили до Белжця і знищили. Його сестра і шваґро з арійськими паперами згинули в тюрмі Павяк у Варшаві. Він і Міла мали лише одне одного. Вони сильно різнилися вдачею: Польдек був вуличний хлопчисько, заводій, організатор: такий, якщо прийде поважна особа й запитає: «Що тут у вас, в лиха, коїться?» — вийде наперед і сміливо розкаже. Міла натомість була тиха і ще тихішою стала, побачивши, як неймовірна доля проковтнула всю її сім’ю. У мирний час вони були б чудовою парою. Міла була не просто розумна, а мудра: вона була тихим осердям сім’ї. Була вона вдатна до іронії, а Польдекові Пфефферберґу інколи було дуже потрібно, щоб хтось обмежував його нестримний словесний потік. Але сьогодні, цього неможливого дня, вони ніяк не могли дійти згоди.

Хоч Міла була б рада, коли є змога, залишити гетто, навіть цілком уявляла себе і Польдека лісовими партизанами, вона боялася лізти в каналізацію. Польдек не раз виходив таким шляхом із гетто, хоч інколи на одному чи другому кінці біля люка чатувала поліція. Його друг і колишній викладач доктор Г. також нещодавно вів мову про каналізацію як шлях до втечі, який може не охоронятися того дня, коли в гетто ввійдуть зондеркоманди. Важливо дочекатися ранніх зимових сутінків. Двері будинку лікаря були за кілька метрів від кришки люка. Унизу треба завернути в лівий тунель, який іде під вулицями Подґужа поза гетто і виводить на набережну Вісли біля каналу на вулиці Заторській. Учора доктор Г. розповів йому остаточне рішення: вони з дружиною спробують утекти через каналізацію і запрошують Пфефферберґів із собою. На цей момент Польдек ніяк не міг переконати себе і Мілу це зробити. Міла небезпідставно боялася, що СС напустить у каналізацію газу або ж порушить усі плани, якщо прийде до їхнього помешкання на Юзефінській раніше.

То був важкий, напружений день у мансарді, сповнений чекань і вагань, куди ж бігти. Сусіди, напевне, також чекали. Можливо, дехто, не бажаючи терпіти це чекання, сам вийшов надвір із валізами, запакованими з надією, адже лунала своєрідна суміш звуків, яка вимагала спуститися й вийти, — приглушений галас, чутний з інших кварталів. А тут — тиша, така тиша, в якій можна почути, як порипують давні дошки будинку, відлічуючи твої останні й найважчі години життя в ньому. При тьмяному світлі дня Польдек і Міла жували свій чорний хліб, ті дві порції по триста грамів, які лишалися в господарстві. Галас операції докотився до рогу Венгерської, у довгому кварталі від них, а тепер, у пообідні години, знову відступив. Стояла майже повна тиша. Хтось безуспішно намагався спустити воду в туалеті на першому поверсі. У цю годину було майже можливо повірити, що про них забули.

Останній сірий день у їхньому житті в будинку № 2 по Юзефінській, попри похмурість, усе ніяк не закінчувався. Світла і так мало, гадав Польдек, то можна спробувати спуститися ще до того, як стемніє. Тож він хотів, поки тихо, сходити порадитися з доктором Г.

«Ну будь ласка…» — благала його Міла. Але він заспокоював її. Він піде не вулицею, а дворами — через мережу дір між будинками. Він навернув цілу гору заспокоєнь. На вулицях із цього краю, здавалося, не було патрулів. На перехрестях він зуміє не потрапити на очі випадковому ОД чи заблукалому есесівцю і прийде за п’ять хвилин. Люба, хороша, казав Леопольд, мені справді треба поговорити з доктором Г.

Він пішов чорними сходами у двір, через діру в стайні, не виходячи з дворів, і дійшов до бюро праці. Там він ризикнув перетнути широку проїжджу частину, тоді пірнув у двір трикутного кварталу, тут і там натикаючись на групки людей, які розносили чутки та обговорювали варіанти на кухнях, у сараях, дворах, коридорах. Він вийшов на вулицю Кракуса і опинився навпроти будинку лікаря. Перетнув вулицю, не помічений патрулем, що ходив коло південної межі гетто, у трьох кварталах звідти — там, де Шиндлер уперше побачив крайнощі расової політики Райху.

Будинок, де жив доктор Г., виявився порожнім, але у дворі Польдек зустрів наляканого чоловіка середніх років, і той розповів йому, що зондеркоманда тут уже побувала, а лікар із дружиною спочатку сховались, а потім пішли в каналізацію. Мабуть, так і треба робити, сказав той чоловік. Вони, есесівці, повернуться. Польдек кивнув; він знав тактику операцій, сам переживши не одну.